Кавалерист виробляє цукор

Анатолій Притулюк

– Анатолію Павловичу, робота роботою, але хотілося б більше почути про Вашу рідню.
– Чуття сім’ї, родини передалося мені від мами. Пам’ятаю, як вона, рідна й мудра, научала нас, що колись в українців було родове дерево, що треба знати свій рід до сьомого коліна. Отже, на дереві нашого роду 32 гілки материнські і 32 – батьківські. Боляче мені, що суворі реалії лишили мене двох братерських гілок. У суворі роки війни від запалення легень помер найстарший Роман. Опроміненням під час служби в ракетних військах дочасно звело в могилу середульшого брата Олександра. Помер, не доживши і до 50. У рідному моєму Ржищеві живе зі своєю ріднею моя сестра Ганна. Та я горджуся тим, що по батьківській лінії Притулюків, а материнській Семенюків було багато істинних хазяїв, які користувалися повагою і авторитетом у селі. Це земне хліборобське тяжіння, очевидно, передалося по дереву родоводу й мені. Дуже подобається мені, коли на землі порядок. Значить, у неї справжній господар. Жаль, що меншає їх нині.
– Не так давно довелося бачити, як Ви виглядаєте хвацьким вершником на коні.
– Батько повернувся з війни без ноги. З дитячих літ доводилося і орати, і сіяти. Крім того, ще й в армії служив фельдшером в окремому кавалерійському полку, який дислокувався в Єревані. Строкова запам’яталася мені тим, що зі своїми однополчанами знімався у масовках більш як 20 фільмів, зокрема в популярних кінострічках “Міст Ватерлоо”, “Сім’я Коцюбинських”, “Князь Ігор”, “Біг”, “Визволення” та інших. В армії дали направлення для вступу в Московську медичну академію.
– Але Ви ним не скористалися. Чому?
– Взяла гору любов до землі. Пригодився в краю, де народився.
– Тоді, коли Ви працювали головою колгоспу імені Пархоменка в селі Озірцях Горохівського району, багато газет, від обласних до республіканських, обійшла цікава інформація про те, що колишній армійський кавалерист зумів “привчити” працювати на село аж два танки.
– Було таке. Непросто було зробити це в радянські часи. Два танки, переобладнані на потужні тягачі, у нашому колгоспі і орали, і буксирували сільськогосподарську техніку, і розчищали від снігових заметів дороги не тільки в Озірцях, але й у навколишніх селах. 17 років головував, залишив там міцну матеріально-технічну базу. І в Озірцях, і в Мирному, Ватині, Ватинці та інших селах, де доводилось працювати, мені не соромно нині зустрітися з людьми, чесно дивитися їм у вічі.
– Чи не наступили Ви на горло своїй пісні, залишивши село й давши згоду на обрання Вас акціонерами головою правління ВАТ “Горохівський цукровий завод”?
– Певною мірою так, хоча най-більше в районі підприємство переробної промисловості тісно співпрацює із сільгосптоваровиробниками різних форм власності. Важко було, що відірвався від землі, але водночас і радий, бо вдалося зберегти в районі цукровий завод, який у числі перших мав “йти під відкіс”. А це – найбільше на Горохівщині підприємство, 750 робочих місць, чималі суми платежів у бюджети.
– Очевидно, не тільки зберегти?
– Звичайно, є всі підстави сказати: не тільки зберегти, але й завдяки старанням власників перетворити цукровий завод у сучасне потужне високоефективне підприємство зі стабільними виробничими показниками, гляньте, будь ласка, на ось цю експозицію музею історії нашого заводу, який скоро буде відзначати своє 50-річчя. Мовою конкретних фактів вона переконує в тому, що протягом 1997-2007 років здійснено значну реконструкцію і модернізацію виробництва. Торік, приміром, наш колектив перший серед цукрових заводів України ввів в експлуатацію турбіну потужністю 12 мегават, що дало можливість виробляти свою електроенергію. Словом, підприємство оновлено на 80 відсотків. А за 10 літ виробництво цукру зросло більш як у два з половиною рази. При допомозі та фінансовій підтримці цукрового заводу в районі збудовано кілька закладів освіти, охорони здоров’я, культури, церков, прокладено дороги, завершено газифікацію селища Мар’янівка. Лише протягом минулого року підприємство виділило на благодійні цілі 35300 гривень. А це – допомога лікарням, закладам для дітей-сиріт, людей похилого віку, малозабезпеченим сім’ям тощо.
– Не раз доводилося чути фразу: головну скрипку грають у ра-йоні брати Притулюки зі своїми колегами. Мається на увазі Роман Притолюк, Ваш двоюрідній брат, прізвище якого змінили на одну букву паспортисти.
– У 2007-му він відзначав своє 60-річчя. Більше 20 років працює керівником крупнотоварного і одного з кращих у районі господарств “Русь”. Він – заслужений працівник сільського господарства України, теж депутат обласної ради. Ми не лише брати, а й великі друзі. Один одному допомагаємо, підтримуємо.
– То Ви таки відірвалися від землі?
– Нічого подібного. З ранньої весни і до пізньої осені, незважаючи на брак часу, люблю вирощувати овочі біля хати. Та й завод має чимало землі. Без мого втручання не обходиться...
Розмовляв Олег ДІДИК,
Волинська область                                                                         
«Вісник і Ко» вітає Анатолія Притулюка з ювілеєм і бажає здоров’я, радості, добра!

• Нравится
•