«Зараз закричу»
Їхав чоловік (назвемо його Павлом) з другом в санаторій. На одній з проміжних станцій підсіла в їхнє купе красива жінка. Майбутнім курортникам, які вже малювали у своїй уяві легкі курортні зв’язки, таке товариство сподобалося. Чоловіки швиденько накрили стіл, відкоркували вино, припросили білявку випити. Вона не відмовилась. Зав’язалась невимушена розмова. Через хвилину Павло зрозумів: “світить” йому, друг “у прольоті”. Захмеліла дамочка клала йому голову на плече, зиркала грайливо, кидала на його адресу недвозначні натяки. “Десь треба з нею усамітнитись”, – подумав Павло. Пішов до провідника і за двадцятку отримав порожнє купе на півтори години. Жінка пішла з ним без вагань. Обіймались, цілувались. Більшого вона не дозволяла. Коли розгарячілий Павло став настирливішим, вона кинула фразу, від якої чоловік протверезів: “Я зараз закричу”. “Ого, – подумав собі, – закричиш, а що далі?..” Опанував себе, став чемно прощатись.
– Що, ми вже йдемо? – розчаровано запитала вона.
Це вже викликало підозру, і Павло поспішно вийшов.
– Чому так швидко? – єхидно посміхнувся друг.
– Для тебе залишив! – огризнувся Павло.
Друг метнувся в порожнє купе… Через хвилин двадцять звідти почувся розпачливий крик:
– Рятуйте! Гвалтують! Допоможіть!
Друг Павла прибіг, як ошпарений.
– Слухай! – репетував не своїм голосом. – Я їй нічого не зробив. Там уже транспортну міліцію викликають. Ні за що справу пришиють.
“Зловився, – подумав Павло. – Цей дурень зловився.” А вголос сказав:
– Вгамуйся. Зараз будемо зв’язки свої використовувати. Давай мобільник.
Ледве виплутались. Згодом з’ясувалося, що ця дамочка-аферистка провокувала чоловіків. Тоді заявляла про згвалтування і, щоб було тихо-лихо, вимагала від чоловіка великі гроші.
В санаторії Павло з другом на жодну жінку не клюнули…
Одинока і нещасна…
І знову Павло їхав у санаторій. Був на цей раз у купе сам. І знову підсіла до нього надзвичайно красива жінка. Спочатку демонструвала скромність. Випити – ні, постійно натягувала спідничку на звабливі коліна. Розговорилися. Вона розповіла сумну історію свого життя. Була заміжньою, та з чоловіком давно розлучилася. Виховує двох дітей, допомоги чекати нема звідки. Павлові стало жаль її. “Яка жінка пропадає”, – думав собі і вже був готовий заради неї на все.
А найперше хотілося поцілувати ось ці красиві вишневі губи. Підсів ближче, пригорнув, міцно поцілував. Вона соромливо опустила очі:
– Розкажіть про себе.
Підкуплений її безпосередністю, почав розповідати. Ще й посвідчення показав. Він був чоловік при посаді, ще й чин мав високий. Жінка одразу якось знітилася, замовкла, відсунулася. Як він біля неї потім не бігав, як не догоджав, та вона наче скам’яніла. І швиденько вийшла на одній зі станцій. Павло почувався кепсько. Така розкішна жінка! Лопух, вмовити не зумів.
Може, й забув би про той випадок, але через деякий час колега, повернувшись із санаторію, за пляшкою розповів таке:
– Знаєш, як зайшла вона в купе, – я мало не зомлів, – шик! Казала, що розлучена, бідова. Я майже закохався. Грошей їй купу дав. Переспали ми. І що ти думаєш? Тепер лікуюсь анонімно у венеролога.
– Ану розкажи детальніше, яка вона? – Павло вже майже був впевнений…
– Та висока така, губи, як вишні, волосся вузлом ззаду, очі величезні…
– Точно, вона! – Павлові аж дух перехопило. – Влип ти, брате. А мені пощастило. Показав посвідчення, то, певне, скандалу злякалася.
– То це – звичайнісінька повія?
– А ти думав, що фея добра і краси? – Павло уже відверто сміявся з невдахи.
***
…Оце знову поїхав відпочивати. Цікаво, що з ним трапиться на цей раз?
Неоніла ОСТАПЧУК
Comments: |