Як новорічної ночі у Рівному роздягнули Сталіна

Там, де зараз у Рівному височить  музично-драматичний театр, раніше  була міська площа.  А на ній  1945-го року у зв’язку з перемогою у Великій Вітчизняній війні поставили пам’ятник Сталіну. Отож саме з цим  монументом у  новорічну ніч  сталося диво. Річ у тім, що ще звечора  бетонний  вождь стояв у шинелі, а вже зранку першого новорічного дня на ньому її не стало, залишився лишень кітель…

– Суть цього дива, – розповідає 79-річний корінний мешканець Рівного Володимир Кулій, – полягає ось у чому. Тоді у місті, незважаючи на винищувальні акції  радянської влади, залишалося чимало націонал-патріотів, котрі продовжували не визнавати сталінського режиму. Вони, як кажуть, до останнього боролися за самостійність України. І ось одним із проявів такої  боротьби стало знищення  пам’ятника Сталіну.  Слушна мить настала якраз у новорічну ніч сорок шостого року, коли весь народ пив-гуляв, і стражі порядку також.

 Вибух пролунав десь через півгодини  після опівночі. Тоді вже святкові салюти притихли, і ця громовиця, звичайно, викликала підозру. Міліція одразу кинулася з’ясовувати, що і до чого. Пам’ятник лежав на землі, а на ньому живого місця не було.
 Від побаченої реальності у місцевих  партійних  керманичів, вочевидь, відразу голова прохмеліла. Бо ж наругу вчинено над тим, про кого навіть подумати щось погане не дозволялося.  Як би там не було, але  партійці  вирішили  зорієнтуватися у ситуації таким чином – поставити на вцілілому постаменті іншого ідола. Хтозна, скільки людей, скільки техніки  задіяли тієї ночі на площі для розчищення  завалля, звідки доставили нового бронзового Сталіна, але, тим не менше, вождь  «всіх країн і народів» знову, як нічого й не було, став на  рівненський постамент.
Втім, пильне око рівнян не обманеш – вчора вони бачили Сталіна у шинелі, а сьогодні він уже в кітелі. Так і пішов анекдотичний поголос про те, як у Рівному Сталіна роздягнули.
– Звичайно, одразу почалися пошуки тих, хто замахнувся на  вождя, – продовжує свою розмову  Володимир Кулій. – Підозра тоді впала і на мене, адже я, чесно кажучи, не вельми приховував свого ставлення до тоталітарної політики.  Отож іду вулицею, під’їжджає чорна «Волга», відкриваються дверцята… Куди дінешся?! Сідаю. А вже через півгодини мені такий допит влаштували, що й досі не забувається. Загалом в каталажці я просидів три доби. Відпустили лише після очної ставки з іншим  рівнянином – Булавським, котрого також запідозрили  в замаху на Сталіна. Ми обоє  сказали, що не знаємо один  одного. Чи зіграв такий поворот подій на рішення майора-кадебіста, не знаю, але після очної зустрічі він буквально гаркнув на мене: «Щоб духу твого тут не було!» Зрештою, хто підірвав пам’ятника, так і не з’ясували. Подейкували, що це зробили хлопці з Нового Двора, але довести їхню провину кадебісти не змогли. А потім уже, після  1953 року, коли розвінчали  культ Сталіна, «скидати»  комусь підпільно  вождя  з постаменту не  було сенсу – його скинула сама ж влада. Перейменували тоді і вулицю – зі Сталінської на Ленінську. А я й досі, коли проходжу  уже вулицею Соборною і дивлюся на театр, то щоразу пригадую, як тут бовванів Сталін. І, чесно кажучи, боляче стає від того, що  нашу  історію творили такі  жорстокі вожді.
Сергій Новак,
Рівненська область

 

• Нравится
•