Як зустрічають новий рік відомі українці
Кожен з нас із нетерпінням чекає наближення новорічних свят, бо з ними пов’язано чимало приємних спогадів. Ми вирішили дізнатись, як святкують Новий рік відомі українці, запропонувавши їм відповісти на кілька анкетних запитань:
1. Де і з ким Ви найбільше любите зустрічати Новий рік?
2. Яке новорічне свято запам’яталося Вам найбільше? Який найяскравіший спогад дитинства?
3. Хто готує новорічний стіл і що на ньому переважає?
4. Що б Ви побажали 100-тисячній читацькій аудиторії газети “Вісник і К°”?
Богдан БЕНЮК, народний артист України:
– Найкраще і найправильніше зустрічати Новий рік вдома. Бо то є сімейне свято. Просто нам раніше вбивали у голову, що воно загальнонародне. Але це неправда. Таке свято варто зустрічати у домашньому колі, бо воно дає заряд енергії на цілий рік. І такої традиції потрібно дотримуватися. Чим українці були сильні? Своєю міцною родиною. Споконвіку у великі свята, якими є Новий рік та Різдво, діти приїжджали до батьків. А про це зараз забувають. Ми ж завжди намагаємося зібрати всю велику родину, ось і цього року ми з жінкою вже навіть батьків своїх привезли до Києва.
На жаль, або на щастя, я не можу виокремити якийсь конкретний рік. Це зажди радісний момент. Свято Нового року означає, що минув ще якийсь відрізок життя. Не розумію людей, які п’ють чарку за рік, що минає, і згадують у ньому щось погане. Я завжди пригадую своє дитинство, коли свято сприймалося якось інакше. Хоча, можливо, сучасні дітлахи мене й не зрозуміють. Тоді були зовсім інші подарунки та інше ставлення до них. Для мене було величезною радістю, коли на ялинці висіли цукерки. Я з’їдав їх, а в обгортку напихав вату, аби мама не побачила. Взагалі, у моєму дитинстві і ялинки прикрашали інакше. У нас було лише кілька іграшок, а загальну картину доповнювали горіхи та яблука. До речі, до останніх я ставився по-особливому. Коли був маленький, щороку ходив по селу щедрувати і дуже тішився, коли якийсь господар давав мені запашні яблука, котрих у нашому домашньому садку, на жаль, не було. Це був найкращий для мене подарунок, і я на все життя запам’ятав запах тих яблук.
Святковий стіл готує жінка. Ми з нею однокласники, родом із села Битків Надвірнянського району, що на Івано-Франківщині, тож маємо схожі смаки і спільні традиції. Дуже ретельно готуємося на Різдво. Бо тоді стіл має бути особливий. Ми дотримуємося звичаю щодо дванадцяти обов’язкових страв. Тут я жінці повністю довіряю і є у неї лише помічником. Допомагаю ліпити вареники, лущу горіхи на кутю тощо. В основному, правда, люблю їсти (сміється – ред.).
Мої побажання не відрізнятимуться від загальноприйнятих. Найважливіше для людини – життя, яке їй дароване, і, звичайно, здоров’я. Бо коли ми не хворіємо, то нам хочеться жити, творити, фантазувати і тільки все добре тоді приходить нам у голову.
Ксенія ЛЯПІНА, політик:
– Завжди святкую у сімейному колі.
Не думаю, що мої новорічні спогади дитинства чимось відрізняються від спогадів інших людей. Все було, як у всіх. Точно пам’ятаю, що любила сюрпризи та подарунки. І хоча вони були переважно символічні, та дарували відчуття свята. Але не так давно у Новому році для мене з’явилися нові барви. Річ у тім, що другого січня у мого онучка Дениска день народження – йому виповниться три роки. Оскільки співпадає два таких свята, то і відзначати вдвічі їх приємніше. З нетерпінням чекаю Нового року, аби чимось порадувати свого онука.
Хто готує? Це цікаве питання (сміється – ред). Скажу чесно, буває по-різному. У кого на передсвятковий момент більше часу, той і готує. Але дуже радію, коли маю таку можливість саме я. Коли готую, забуваю про всі справи і отримую емоційну розрядку. Зазвичай основна страва нашого новорічного столу – качка, запечена з яблуками. До неї готуємо різноманітні салати. Ну, і який же святковий стіл без солодощів.
По-перше, нехай наступний рік буде для всіх роком особистого щастя. А по-друге, хочу, аби всі українці відчули, що вони живуть в успішній країні, яка розвивається. Хочеться, аби не було ніяких потрясінь, а лише впевненість у завтрашньому дні.
Ольга Герасим’юк, журналіст:
– Кожен Новий рік зустрічаю на рідній Полтавщині – у хаті, яку колись збудували мої батьки.
Пам’ятаю, як бабуся виготовляла для нас із сестрою подарунки. Вона працювала у сиротинці і вміла робити іграшки, якими, можливо, зараз нікого й не зацікавиш. Для прикладу, у бабусі з носової хустинки виходила мишка, яка рухалася, якщо її смикнути за хвіст. Прикраси на ялинку теж придумували самі: з яєчної шкаралупи, наприклад. Новий рік – це свято, яке для мене змалечку мало присмак казковості. Тож завжди повертаюся у рідну хату, аби ще і ще раз зануритись у ті відчуття. Для цього навіть зараз нашу новорічну ялинку прикрашаємо бабусиними іграшками з яєчної шкаралупи.
На Новий рік одну частину страв готує мама, а іншу – я із сестрою. Обов’язково на столі має бути полтавський холодець, який вариться з півня. Неодмінно до нього готуємо міцний хрін. Тушкуємо капусту з яблуками і з копченим салом. Мама дуже любить пекти торти за спеціальними бабусиними рецептами. Тільки я боюся, що цього року ми не зможемо їх зробити, бо зараз вже просто нереально купити деякі компоненти. Будемо щось вигадувати.
Я би побажала усім нам тішитися життям, отримувати від нього насолоду. Бо воно є неповторним, а тому – безцінним. Щоб кожен день ми сприймали як дар Божий. З таким настроєм і труднощі буде легше долати.
Запитання ставив Сергій КРАЙВАНОВИЧ
| Comments: |
