Чужу квартиру аферисти хочуть відібрати через суд
Підпис відсутній
Не змогли вибити гроші, вирішили – квартиру
– У квітні 2002 року я купила чотирикімнатну квартиру в Луцьку, в якій проживаю зі своєю сім’єю, – розповідає пані Людмила (з етичних міркувань ім’я змінено – авт.). – З попереднім власником, Аркадієм Климчуком, як і належить, ми уклали відповідний договір, посвідчивши його у нотаріуса, не пред’явивши при цьому жодних претензій один до одного. Але десь в кінці того ж року підприємець Олександр Мальчук, у якого я раніше працювала бухгалтером, почав поширювати плітки, що ця квартира куплена мною за його кошти. Згодом він став вимагати у мене повернути йому гроші, позичені нібито на купівлю квартири, не називаючи конкретної суми. Проте він не міг пред’явити ні договору позики, ні елементарної розписки. Їх просто не могло бути, бо ніяких грошей я в нього не позичала. Не було й ніяких свідків, які би підтвердили, що я справді позичала гроші у Мальчука.
Коли він зрозумів, що таким чином йому не вдасться досягти своєї мети з втіленням про “позику грошей”, вибрав інший шлях. Домовившись із попереднім власником моєї квартири Аркадієм Климчуком, почав доводити, що гроші за придбану мною квартиру він платив сам. Климчук це підтвердив і навіть написав якусь розписку. Мені почали погрожувати, але, зрозуміло, жоден шантаж не міг на мене подіяти. Зрештою, хто погодився б віддати комусь свою власну квартиру, навіть якщо його залякують? Але ці “ділки” й далі не зупинялися, намагаючись будь-якими методами вибити з мене гроші. Вони найняли бандюгів, які одного вечора побили мене так, що потрапила до лікарні. Зрозумівши, що вони не залишать мене у спокої, звернулася із заявою до правоохоронних органів, після чого проти них було порушено кримінальну справу. Під час слідства виявилося: найняті Мальчуком бандити вже скоїли ряд подібних злочинів, за що були засуджені до різних мір покарання. Мальчука тоді теж судили, правда, статтю 189 ч. 1 Кримінального кодексу (вимагання й насильство, яке карається ув’язненням від 5 до 10 років) замінили на 355 ч.1 (карається виправними роботами терміном до 2 років чи обмеженням волі до 2 років), що дозволило йому й надалі мене переслідувати.
Пан Мальчук, певно, уже не міг зупинитися, бо, привласнивши чотирикімнатну квартиру, він міг заволодіти щонайменше як стоматисячами доларів! Цього літа, коли пані Людмила була поза межами України, Мальчук звернувся до суду із позовною заявою “про визнання договору купівлі-продажу квартири нікчемним та визнання права власності”. Закон такий, але суд цю заяву прийняв до провадження! Чому на цьому наголошую? Доказом “права власності” була звичайні-сінька ніким не посвідчена розписка пана Климчука про те, що гроші за квартиру йому заплатив пан Мальчук! Та якби ж то тільки заява була взята до провадження… Після розгляду справи у червні цього року Луцький міськрайонний суд виніс рішення про визнання за паном Мальчуком права власності на вищезгадану квартиру.
Суд відкинув нотаріальне посвідчення
Зрозуміло, наші закони виписані так, що завжди перебувають “на грані фолу”, і їх у різних ситуаціях можна тлумачити по-різному. Проте у цьому випадку суд взяв до уваги навіть таке: “…про існування договору купівлі-продажу спірної квартири між Мальчуком та Климчуком свідчить письмова розписка останнього про те, що Климчук отримав оплату від Мальчука за чотирикімнатну квартиру. Дану розписку суд розцінює як просту письмову форму договору купівлі-продажу квартири”. Суд пояснює своє рішення дуже просто: “…життєві обставини склалися так, що при укладанні договору купівлі-продажу вищевказаного помешкання було допущено помилку і однією зі сторін такого договору (покупцем) формально стала відповідачка”. Нічого собі помилочка! Це лише у жахливому сні може приснитися, що, купуючи квартиру, ви помилково оформили її на іншу особу! Та для нашого суду нотаріально посвідчений договір про купівлю-продаж квартири виявився таким собі “формальним папірцем”. Тут, як кажуть, без коментарів!
Ось так судом було доведено нікчемність укладеного в нотаріальній конторі договору про купівлю-продаж квартири, і право власності на неї перейшло до пана Мальчука. Добре, що пані Людмилі підказали звернутися до адвоката Анатолія Олексюка. Маючи величезну адвокатську практику, навіть він був вражений таким рішенням суду. А ще після виголошення судом такого рішення пані Людмила звернулася й до нашої редакції, аби ця справа набула розголосу і люди зрозуміли, що їх може чекати при змові сумнівних осіб.
Під час судових засідань адвокату, по-перше, вдалося довести “нікчемність” договору між Мальчуком та Климчуком, який був взятий до уваги судом. По-друге, пан Олексюк, чітко вказавши на букву закону, наголосив, що “позовна заява не тільки не відповідає, а й порушує чинне законодавство”, що свідчить про умисел дій позивача. На його думку, фахівці-правознавці не могли не знати того, що на час підписання договору такої обставини, як “нікчемність”, у законодавстві взагалі не було. Тлумачення “нікчемності дійсності договору” з’явилося в українському законодавстві з 1 січня 2004 року. До того ж, строк позовної давності – три роки – давно минув. А поняття позовної давності – один із головних чинників захисту прав людей. Тобто пан Мальчук мав подати заяву до суду протягом трьох років після придбання квартири, а він цього чомусь не зробив. Також Анатолій Олексюк заявив, що ні за яких обставин при недотриманні вимоги закону щодо посвідчення договору купівлі-продажу квартири нотаріусом він не може братися до уваги. Тим більше, коли цей договір замінює звичайна розписка.
Висновки адвоката були настільки чіткими й законно обгрунтованими, що суд не міг не взяти цього до уваги – й скасував попереднє рішення суду. Право власності на житло залишилося за пані Людмилою.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Волинська область
P. S. Поки матеріал готувався до друку, виявилося, що пан Мальчук звернувся до суду з апеляційною заявою. Отже, судова тяганина для пані Людмили ще не завершилася.
| Comments: |
