81-річна ветлікарка до цих пір приходить на допомогу
Галина Назарівна СОМСЬКА
Один ветеринар на сім сіл
Минулого року жительці села Майдан Ковельського району Волині Галині Назарівні Сомській виповнилося 80 років. Родом вона з Таращанського району Київської області, але вже понад 60 літ живе на Поліссі і давно стала волинянкою. У 1943 році молода українка, як і тисячі наших співвітчизників, була вивезена до Німеччини і працювала в Магдебурзі на заводі.
Потрапила пані Галина на Західну Україну у 1946 році після закінчення ветеринарної школи у Таращі. В Голобах ветеринарним лікарем працював старший брат і покликав її до себе. Жінка каже, що їхати сюди в той тривожний час не боялася. Хоча тоді всяке траплялося. Галина Назарівна пригадала один випадок:
– Якось поїхали з фельдшером в одне село і не встигли до вечора повернутися в Голоби. Нас завели ночувати до одного дядька. То хіба ж ми спали? Всю ніч прислухалися. А на ранок стало відомо, що тієї ночі голову сільради вбили. Ось такий був страшний час. Але мене ніхто ніколи не зачепив, хоча я була не місцева.
У Майдан вона потрапила у 1950 році. Думала тимчасово, бо двох ветеринарів з цього села призвали в армію. Але вийшло, на все життя. Тут познайомилася зі своїм чоловіком Володимиром Євтуховичем.
Він прийшов до молодої ветеринарки, щоб допомогла. В них у господарстві корова вдавилася і могла задихнутися. Тоді фельдшерка врятувала тварину, а Володимир Сомський став вчащати до дівчини і одружився. Галина Назарівна згодом ще закінчила Рожищенський зооветеринарний технікум.
Ветеринар обслуговувала два колгоспи: імені Чапаєва та імені Куйбишева, в які входило сім сіл. По-всякому доводилося добиратися і в будь-яку погоду – і пішки, і велосипедом, і на підводі, і на санях. А на старості ці навантаження далися взнаки. Жінці двічі оперували ноги, і тепер вона ходить, спираючись на дві палиці.
«Клініка» баби Галі
Ящур та сказ тоді найчастіше вражали худобу у поліських селах.
Пам’ятає, як виявила сказ у 1960 році, відразу повідомила всі інстанції. Приїхала санітарна служба з Луцька. Дві корови і телицю застрелили, спалили, і таким чином пошесть було зупинено.
Найчастіше кликали та й досі кличуть ветфельдшера на допомогу звичайні люди у своє господарство, коли заслабне корова, кінь чи порося. У 1981 році Галина Назарівна вийшла на пенсію, але роботи в неї не зменшилося. Коли вже сильно боліли ноги і Галина Назарівна не могла ходити, то дрібну живність – котів та собак – їй приносили додому. Ось і нещодавно внучка знайшла собачку, який не міг ходити. Принесла до бабусі Галі в «клініку», і та його виходила.
– Вже спираючись на палки, ходила давати уколи свині, яка заслабла на «рожу», – розповідає баба Галя. – І корову колола внутрівенно. Тварина лежить, а я на коліна біля неї не можу стати, сильно ноги боліли. То господарі постелили соломи, накрили її фуфайками, я лягла на те ложе і так вводила укол.
Ще й зараз Галині Назарівні часто телефонують люди, щоб порадитися в тій чи іншій ситуації. Так звана «швидка допомога» по телефону.
– Я б, може, й не ходила на виклики, – каже Галина Назарівна, – але мені все живе шкода. І коли не захочу йти, а тварина загине, то це ж буде на моїй совісті. Тому, поки здужаю, буду лікувати худобу.
Якби українським політикам таку совість у їхній роботі, як у Назарівни, то, може, щось би й змінилося в нашій державі.
За багаторічну самовіддану працю нагороджена медаллю «Ветеран праці» та значком «Ударник десятої п’ятирічки». У Галини Назарівни троє дітей, але ветеринаром ніхто не став. Вона щаслива бабуся: має п’ять онуків і чотири правнуки.
У селі кажуть: «Бабо Галю, живіть довго, без вас важко буде».
У дворі Сомських повно котів та собак. Тварини ходять слідом за хазяйкою, адже розу-міють і відчувають людську доброту.
Кость ГАРБАРЧУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
