І штат збільшився, а місця для багатодітної жінки не знайшлося
Жінка, яка назвалася Наталею Василевською із села Більська Воля Володимирецького району, ридала в телефонну слухавку: “У мене синочок помер, тільки місяць прожив. А минулого року ще й без роботи залишили. 20 років пропрацювала в їдальнях, а тепер сказали, що без спеціальної освіти кухаря вже їм не підходжу...”
«Поки медкомісію проходила, людей на роботу брали»
Найбільше здивувало те, що, за словами жінки, її звільнили з роботи, коли вона була вагітною. Адже згідно з кодексом законів про працю України (ст. 184: заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей) подібного робити не мали права. Проте, розбираючись уже на місці, з’ясувала, що на той момент, як у трудовій книжці Василевської з’явився останній запис, вона вагітною ще не була.
Наталя – багатодітна мати, має чотирьох дітей. Працювала кухарем у їдальні середньої школи села Більська Воля. Стажу має близько 20 років, хоча, як сама зізнається, у колективі завжди намагалася бути меншою:
– Щось підносила і подавала, ставала на мийку. А ту довідку, де мені присвоїли четвертий розряд кухаря, і не показувала нікому, – розповідає Наталя Вікторівна. – Щороку на літні канікули нас або направляли на іншу роботу, або ставили на біржу, а у вересні по-новому приймали. Минулого року було те саме: мене зареєстрували у центрі зайнятості і сказали приходити на роботу з початком навчального року. Але десь у серпні в школі почалася катавасія: проводилися збори за зборами через те, що батьки відмовилися від харчування, яке надавало Старорафалівське споживче товариство. Вже й на роботу треба йти, почала допитуватися, коли виходити. Мене запевнили, що, хоча харчувати дітей буде інше товариство, всі працівники їдальні працюватимуть і далі.
Як стверджує Наталя Вікторівна, її направили проходити медичну комісію. На це вона витратила 120 гривень і за два дні прийшла в школу: “А там від жінок з їдальні почула, що мене немає у списку, мовляв, уже інших людей набрали”. І почалися для Наталі Василевської “ходіння по муках”. Зверталася усюди: і до попередніх роботодавців, і у Володимирецький комбінат громадського харчування, який не взяв її на роботу, до директора Більсько-волянської школи і навіть у райдержадміністрацію. Але зрозуміти, як і чому всіх з бригади взяли на роботу, а її – ні, так і не змогла.
– Директор школи сказала мені, що Володимирецький комбінат набирав кухарів лише з освітою, – каже пані Наталя. – А там почула, що навпаки: працівників у їдальню брали за рекомендацією шкільного директора. У райдержадміністрації лише знизували плечима, дивувалися: “Як, залишили без роботи багатодітну матір?” і відправили мене до комбінату. Його директор, Марія Павлівна, обіцяла допомогти з роботою, лише просила почекати. Я й чекала. Місяць минув, другий, вже, чую, п’ятого кухаря взяли, вже й шостого мають брати, а мені не дзвонять. А як після Нового року пішла, то почула, що більше немає чого проситися – місць немає.
Можливо, Наталя Вікторівна і далі б добивалася своєї правди, але ще у вересні, проходячи медкомісію, дізналася про вагітність. У декрет довелося йти із центру зайнятості. З чоловіком розлучилася, бо безробіття ще більше погіршило їхні стосунки. Хлопчик народився кволеньким і через місяць помер. Материнське горе не порівняти ні з чим. Ридаючи, Наталя Вікторівна каже: “Якби хоч синочок жив, а так ні дитини, ні роботи.”
Колектив «загубив» свою колегу?
Як же так сталося? Насамперед, намагаючись хоч трохи прояснити ситуацію, звернулася до Світлани Бурачик, директора Більсько-волянської середньої школи:
– Я кухарів на роботу не беру і тим більше не маю права їх звільняти. Наталю Василевську приймало Старорафалівське споживче товариство. Минулого року у нас трапився великий скандал із цим товариством, батьки почали обурюватися, що дітей недогодовують. Близько двох тижнів на початку вересня їх узагалі не харчували, бо вирішували, хто цим буде займатися. І вирішили, що відтепер – Володимирецький комбінат громадського харчування. Крім того, батьківський комітет поставив обов’язкову умову: залишити в їдальні кухаря шостого розряду. Тепер там працює шестеро людей, а раніше було четверо.
– Невже для багатодітної матері не знайшлося місця, якщо, як ви кажете, ще й дві нові одиниці в штаті з’явилося?
– Я й сама дивуюся, чому Наташу не поновили на роботі разом з усіма. Нещодавно там звільнялася одна жіночка, я думала, Василевську відразу візьмуть. Можливо, вона сама не добивалася цієї роботи?
Наталя Василевська у розмові не раз згадувала ім’я директора Володимирецького комбінату громадського харчування Марію Сиротюк. І дійсно, Марія Павлівна підтвердила, що Василевська заходила до неї не один раз проситися на роботу. Але вже було надто пізно, бригаду кухарів укомплектували. Також заперечила вона й те, що приймала “вигідних” людей у шкільну їдальню за списком, складеним директором. Мовляв, якби вона мала можливість вчителів приймати, тоді б обов’язково порадилася зі Світланою Володимирівною, а так розмовляла лише з жінками, які раніше працювали в їдальні:
– Коли підтвердилося, що харчуватиме дітей наш комбінат, я абсолютно нікого з раніше працюючих там кухарів не знала. Тому взяла тих, хто був. Спитала лише, чи бригада нормально харчує. Про Василевську я тоді і не чула. Якби вона написала заяву разом зі своїми колишніми колегами, працювала б собі далі. У листопаді вона до мене прийшла із запитанням, чому її не взяли на роботу. А я, відповідно, спитала, чому не звернулася до мене ще у вересні, коли ми формували бригаду. Чіткої відповіді я так і не почула.
Запитань у цій справі залишається багато. Наприклад, ображена жінка стверджує, що вона звернулася за поясненнями відразу, ще на початку вересня, а директор комбінату заперечує: лише у листопаді. Дивує й позиція керівництва, яке впевнене, що якби жінка не сиділа склавши руки, вже давно працювала б. Як так, що Наталя Василевська, приходячи на шкільні збори перед навчальним роком, “загубилася” і випала зі свого колективу? І нарешті, чому ніхто з її колишніх колег не повідомив жінку про те, що набирається бригада і треба писати заяву?
Від редакції:
Дуже цікаво. Директори знизують плечима, дивуються, роблять вигляд, що вони ні при чому. Щось тут не так. А що, їм ліпше знати. Хотілося б вірити, що у того, хто залишив безробітною матір-годувальницю чотирьох дітей, прокинеться совість. А якщо ні, то хай допоможе цьому бездушному начальнику вище керівництво.
Мирослава КОСЬМІНА,
Рівненська область
| Comments: |
