Привиди львівських замків

Замок у Підгірцях – окраса “Золотої підкови Львова”. Не даремно його називають найвеличнішим палацом України, бо ж за розкішшю він і справді перевершує усі давні фортеці, що збереглися до наших часів.  Адже це єдиний королівський замок в Україні.

Сюди д’Артаньян привіз підвіски від герцога Бекінгема
Його вважають найкращим у Європі зразком поєднання ренесансного палацу з бастіонними укріпленнями. Дійсно, цей замок більше схожий на палац, ніж на фортецю, і різко контрастує з суворими, войовничими форпостами Поділля. Він зваблює своїм казковим виглядом.
Хоча насправді цей палац бачили всі поціновувачі доброго радянського кіно, адже його перетворили на Лувр творці легендарного фільму “Д’Артаньян і три мушкетери”! Саме сюди герой Боярського привіз підвіски від герцога Бекінгема, саме тут проходили різні частини “Марлезонського балету”. Насправді ж у той час, коли кіношники знімали “Лувр”, замок у Підгірцях був... туберкульозним санаторієм. Але про це трохи пізніше.
Палацово-замковий комплекс у Підгірцях захоплював багатьох режисерів. Мури замку, надзвичайний ландшафт навколо стали окрасою понад 150(!) фільмів. Багатьом добре відома картина і твір “Помилка Оноре де Бальзака” (письменник свого часу й справді жив на території цього замку).
Історія замку у Підгірцях багата на великі імена. Цей палац споруджувався воістину по-королівськи. Його звели на замовлення коронного гетьмана Речі Посполитої Станіслава Конєцпольського всього за 5 років – протягом 1635-1640 років. Архітектор Андреа дель Аква вкладав у палац душу. Розкішні парки, англійський, французький та італійський, алеї, альтанки та водограї, сади скульптур... А проект укріплень зробив всесвітньо відомий архітектор фортифікацій Гійом де Боплан. Хоча за всю свою багатовічну історію жодного разу замок не оборонявся. Це було місце для відпочинку та розваг.

Сонячний годинник працює з... 18 століття!
Невдовзі саме цей палац зажив слави як “польський Версаль”. Хоч власники Підгірців змінювалися, вони намагалися зберегти королівський дух, що панував тут від самого початку. Замок був у володінні родини Собеських, згодом – волинських магнатів Жевуських. Відомо, що Вацлав Жевуський зібрав тут велику колекцію книг, зброї, картин, меблів. Він також перевіз сюди усе найцінніше з Олеського замку. У Підгірцях заснували друкарню, створили оркестр та відкрили театр. Модернізували і саму споруду, добудувавши третій поверх. Тут влаштовувалися бали, гучні бенкети з феєрверками, військовими парадами та стоголосими залпами гармат. Тоді ж у 18 столітті для численних гостей та їх слуг поблизу відкрили навіть заїжджий двір із сонячним годинником на стіні (робота годинникаря Павла Добростанського), який до сьогодні показує середньоєвропейський час.
Згодом власниками Підгірців стали князі Сангушки. Вони створили чи не перший на той час у стінах замку приватний музей. Виставлялися 689 картин, величезні колекції зброї Яна Собеського ІІІ, китайської порцеляни, меблів. Але розпочалася Друга світова війна. Сангушки не знали, яка влада прийде – поляки, німці чи росіяни, і вирішили втікати з цих земель. Вони повантажили близько 5% речей і вивезли із замку. Тікали спочатку у Польщу, тоді в Італію, а звідти – у Бразилію.
– Маємо інформацію, що нащадки Сангушків нині є однією з найбагатших родин Санпауло, – розповідає Ігор Петрович, науковий працівник Підгорецького замку. – Але, на жаль, ніякого відношення до цього палацу вони не мають. Нещодавно тут побував з польською делегацією бразильський онук Сангушка. Дізналися про це випадково, оскільки він не афішував свого походження і після огляду замку тихенько вийшов...
У війну в палаці облаштували військовий госпіталь. У 1945 замок був розграбований військовослужбовцями Золочівського гарнізону. Картини просто дерли зі стін, а на звороті малювали радянські лозунги...
Єдиний в Україні королівський замок радянська влада прирекла на знищення. У 1947-му музей було закрито. Спочатку вивезли до Ленінграда дивовижні скульптури, які прикрашають тепер Літній Сад, а згодом, через два роки, відкрили в замку обласний санаторій для хворих на туберкульоз.

Пані в Білому приходить щоночі у п’ятницю 13-го
Чи не найтрагічніша сторінка в історії замку – велика пожежа, яка сталася тут у 1956-му з вини працівників лікувального закладу. Вогонь господарював у палаці два тижні і знищив більшу частину внутрішнього оздоблення. Втрати, завдані пожежею, експерти оцінюють у понад 3 мільйони доларів. Після часткової реставрації тут і надалі існував санаторій. Ні плафонів, ні стінописів, ні мармурових підлог відновити не змогли, їх замінив сучасний паркет, бетонні перекриття, батареї... Лише у 1997 році розпорядженням Львівської держадміністрації замок передано Львівській галереї мистецтв.
Нині у палаці проводяться грунтовні реставраційні роботи, уже три роки тут немає екскурсій. Хоча відвідувачів палацу не бракує. Особливо знавці замкової легенди поспішають сюди в ніч у п’ятницю 13-го. Така дата випадає двічі на рік, і тоді посеред липових насаджень з’являється привид Пані в Білому.
Історія зберегла пам’ять про дружину одного з власників замку Вацлава Жевуського Марію, яку чоловік убив через ревнощі. Йому було 55, їй – 22. Кажуть, загуляла з місцевим хлопцем, а чоловік не пробачив зради... Є три варіанти, де вона могла бути похована: у підвалі під сходами, в стінах палацу чи замурована в імпровізованій печі, яка ніколи не працювала (можливо, незабаром вдасться розкрити цю таємницю, адже невдовзі планується просвітити загадкові місця ультрафіолетовими променями). Імовірно, це душа бідолашної жінки досі блукає, шукаючи спокою. А свідчень очевидців, які справді бачили білу постать у палаці, є чимало. Збереглися і спогади Сангушків про  те, що на другому поверсі самі відчинялися двері, гасли свічки і ходила Пані в Білому без обличчя, одягнута в бальну сукню. Згадували про привида і працівниці санаторію, розповідають про дивовижні зустрічі з білою кулею і самі працівники палацу....

У Золочівському замку була тюрма НКВС
Одна з оборонних фортець поблизу Львова – у Золочеві. Мандруємо туди. Золочівський замок розбудував Якуб Собеський, батько польського короля Яна ІІІ. Тут було два палаци – “китайський” та “королівський”. Китайський, кажуть, заслуга дружини короля Марії Казиміри. Вона слідувала моді на все східне. Японські лаки, вироби зі слонової кістки, нецкі, перський посуд... Правда, до сьогодні оригінальних речей у замку не збереглося. Річ у тім, що тут впродовж кількох десятиліть була... в’язниця, зокрема тюрма НКВС, де у роки Другої світової війни розстріляли сотні в’язнів. Неподалік замку є братська могила, де поховані 699 загиблих. Але, окрім цієї трагічної сторінки, в історії було чимало й приємних.
Власне, “королівський” палац мав чим пишатися. Особлива гордість – туалети, рідкість для Середньовічної Європи. Спеціальні ніші облаштовувалися у залах окремо для чоловіків, жінок і дітей. Змивала нечистоти дощова вода, яку збирали у тазиках, а дезинфікували «яму» вапном.
Золочівський замок теж має свою легенду. Правда, пов’язана вона не з привидами, а з дивовижними каменями, що нині красуються на подвір’ї. Таємничі брили привезли сюди із села Новосілки Золочівського району, де вони лежали в колишньому оборонному яру. Найбільший камінь, вагою 10 тонн, вдалося витягнути тільки з третього разу – у підйомного крана рвалися троси.
Місцеві жителі кажуть, що тут “чіпляється блуд”. На каменях є таємнича різьба, нанесена орієнтовно наприкінці 14-початку 15 століття. Науковці світу досі не можуть розшифрувати загадковий надпис. А екскурсоводи пропонують тут загадувати найсокровенніші бажання. Річ у тім, що в одному камені є отвір. Він з’єднує два різьблені вінки, що переплелися, мов обручки, – терновий та із живих квітів. Люд вірить: якщо крутнути палець у бік тернового, збудеться “матеріальне” бажання, якщо у бік квітучого – “духовне”. От тільки вгадати потрібно, який палець і якої руки повертати. Що ж, не збудеться – доведеться знову помандрувати до Золочева...
***
Колектив редакції газети “Вісник і Ко” щиро вдячний за незабутню екскурсію нашому гіду Інні Кравчук, а також водієві Володимиру Пилипчуку. За теплу каву у холодну днину – Лесі Кушпеті, власниці бару “Лісова Пісня” у Бродах, за смачнючу зупу й добрі закуски – ресторану “Равелін” у Золочеві.
Наталія КРАВЧУК,
Львівська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•