Засуджений за вбивство зек у тюрмі збудував храм
Роман Белей
Секцiя №3 Львiвської виправної колонiї, відомої у народі “тридцятки”, вже увiйшла в iсторiю. Адже саме тут, у кiнцi баракiв, де дiлять небо через тюремнi решiтки майже 500 гвалтiвникiв, убивць та крадiїв, i збудовано храм.
Колись на мiсцi, де нинi величний храм, була катiвня. Останнiй барак секцiї №3 був мiсцем тортур і пiзнiше. Вже не поляки, а енкаведисти та кагебiсти катували непокiрних нацiоналiстiв. Потiм ця частина барака зруйнувалася. Адмiнiстрацiя не раз намагалася вiдбудувати це примiщення, але... Починалися будови – i траплялася якась бiда. То все обвалиться, то когось покалічить. Або ж робота зривалася через якісь несуттєві дрібниці чи “НП”. Однi казали – це мiсце прокляте, iншi – святе.
Роману Белею – 36. Усе, що вiн встиг за життя там, де немає мурiв, колючого дроту, де сонце і сміх, – заробити собi на статтю “вбивство”. Роман спокутує свiй грiх, хоча сам уже 12 рокiв поспiль каже “я не вбивав” і пригортає до серця Святу книгу. Хто зна. Бо хiба мало у нас помилок слiдчих i суддiв, якi запроторили до в’язниць безневинних?
Очевидно, саме зневiра у справедливості заставила Романа взяти у руки Бiблiю. Молодий чоловiк, пальцi якого нiколи не тримали пензля художника, який не знав, що таке рiзьба по дереву i робота каменотеса, заходився будувати храм.
Звичайно, таку iніцiативу нiхто не одобрив. Непокiрному зеку пообiцяли, що зацькують, i перевели зi Львова у Житомир у в’язницю закритого типу для особливо небезпечних. Там, у камерi, з якої рiдко виводять на прогулянку, i збудував в’язень свою першу капличку. У 2002 роцi — знову “тридцятка”. І знову руки впертого в’язня вiдкривають Бiблiю. І він береться за своє. Але будує вже не капличку – храм...
“Цей чоловiк дуже любить Бога”. Так вiдреагували священики на добудований у жовтнi 2005 року руками в’язня храм та написанi ним iкони. По-iншому нiхто не змiг пояснити вiдтворення до найменших подробиць Давидової Скинії людиною, яка все свiдоме життя прожила у тюремних мурах.
– Роман будував храм, незважаючи на заборону, i адмiнiстрацiя наказала все зруйнувати. Та коли бригадир будiвельникiв зайшов у храм, то і замість того, щоб почати знищення, впав навколiшки i почав молитися, – розповiдає вчорашнiй в’язень, який усi роки спостерiгав за будівництвом храму “Сiон Рiздва Христового”, Андрiй Кречко. – Коли Роману привозили з дому продукти, вiн мiняв їх на дошки, цеглу, бляху, залiзо. Просив, щоб з дому передавали не чай, а цемент. У храмi його руками вистругана кожна дощечка i викладена кожна квiтка з каменю. I куполи церкви, що важать близько 300 кiлограмів, вiн пiднiмав сам. Я бачив, як вiн повертався пiсля будови у барак заледве волочачи ноги вiд втоми. А на свiтанку молився i знову брався до роботи. Адмiнiстрацiя вже змирилася з тим, що вiн нiкого не слухає, а прагне лише одного – добудувати храм.
Церква у внутрiшньому подвiр’ї тюрми i справдi незвичайна. В’язень барака №9 побудував святиню, використовуючи пiдручнi матерiали, які можна було знайти на територiї тюрми. Куполи i навiть янголи змайстровано iз заржавiлої бляхи.
Польськi монахи, дiзнавшись про незвичайного в’язня, передали йому фарбу i позолоту для куполiв. Коли ж приїхали i побачили будову, попросили Романа... продати створені ним iкони. “Тайна вечеря”, написана в’язнем, має 2,5 метра висоти i 4,5 – довжини.
Роман Белей – на волі. Його дорога тюремними коридорами скінчилася, але дорога до Бога не закінчується ніколи. Вже тут, на землі, де немає колючого дроту, Роман прагне збудувати храм, який об’єднає вірних усіх конфесій. На макеті храму, намальованому рукою колишнього в’язня, – сім основних та 190(!) маленьких куполів. Маленькі куполи – це окремі держави світу. Белей упевнений, що ці держави допомагатимуть будувати храм, який стоятиме у Самборі на Львівщині.
Храм-мрія екс-в’язня відрізнятиметься від інших не лише кількістю куполів. Висота церкви має бути 100 метрів, довжина – 174, а ширина – 40. Біля храму зеленітиме великий парк-сад, цвістиме багато квітів, навколо стоятимуть ангели. Сума коштів, необхідних для будівництва храму, ще остаточно не визначена. Підраховано, що фундамент святині обійдеться у два мільйони доларів США. Скільки будуватиметься храм, Роман не знає, каже, все залежить від Бога.
– У збудованій мною святині в’язні грали у футбол, копали м’ячем у святі ікони. Я спочатку намагався їх зупинити, казав: “Люди, що ви робите?” Але розумів, що не лише вони в цьому винні – адміністрація сама “давала добро” бити м’ячем по іконах, бо без дозволу засуджені і пальцем не поворухнули б. Я не хочу нікого судити. Кожному своє. Я служу Богу, вони – своєму закону. Тюрму важко витримати. І справжній суд буде для кожного не тут.
Свiтлана МАРТИНЕЦЬ,
Львівська область
| Comments: |
