За перший мільйон Гаюк купив «ГАЗон»
Ювіляр Олександр ГАЮК
– Олександре Зіновійовичу, наскільки я знаю, Ви хотіли бути лісником, а стали бу-дівельником.
– Після школи я вступив на заочне відділення Львівського лісотехнічного інституту. Але вчитися там мені не судилося. 19 квітня 1967 року мене призвали в армію, а виклик в інститут прийшов сьомого травня. Після служби у Львів уже не поїхав, а став студентом Нововолинського гірничо-будівельного технікуму, який закінчив за спеціальністю “Промислове і цивільне будівництво” у 1973 році.
На роботу молодий спеціаліст потрапив у Луцьке будівельне управління СУ-72, яке згодом реорганізували в “Житлобуд-1”. Спочатку Олександр Гаюк працював паркетником, “тому що зарплата була втричі більша, ніж у майстра”, каже мій співрозмовник. Тоді в Радянському Союзі була парадоксальна ситуація, коли люди з дипломами отримували набагато меншу зарплату, ніж кваліфіковані робітники. Працював виконробом, 18 років начальником дільниці.
– Меланжевий комбінат, завод синтетичних шкір, картонно-руберойдовий завод, підшипниковий завод, автозавод, – перераховує Олександр Зіновійович. – До цих основних промислових об’єктів обласного центру ми прокладали комунікаційні мережі. Тоді було дуже багато роботи, а не вистачало людей.
– У 1992 році Ви організували власну справу. Це був досить непростий час, адже в нашій державі тільки розпочиналася довготривала криза.
– Коли все стало розвалюватися, я почав створювати. Першого вересня того року мале підприємство “Зеніт” почало працювати. Наша спеціалізація: пожежні і насосні станції, водопроводи, каналізація, тобто всі зовнішні мережі. Спочатку в мене було десять працівників. З управління зі мною пішло чотири людини, які мені повірили. Вони досі працюють. Головні принципи, яких я дотримуюся: сказати людям правду, прийняти правильне рішення і виконати його. У мене не було ніякого офісу, а розпочиналося все з гаража. Кошториси вдома сам складав, сам був бухгалтером і касиром. Добре пам’ятаю перше велике замовлення– прокладали мережі на вулиці Клима Савура і заробили перший мільйон. І відразу в жовтні за 666 тисяч купили новий автомобіль ГАЗ-53. Гроші постійно вкладав у виробництво. У нас з’явилися державні замовлення, робили пожежні мережі на підстанціях “Луцьк-Південний”, “Луцьк-Північний”. Яким чином можна завоювати клієнта? Тільки якістю та стислими термінами виконання робіт. Адже ми ні від кого не залежимо, тому що маємо власну техніку: п’ять екскаваторів, два крани, два КамАЗи.
– Ви вже збудували власний офіс?
– Поки що ні. У нас є будівельні вагончики. А нове приміщення тільки будуємо. П’ятнадцять років тривало накопичення капіталу, а тепер ми можемо собі дозволити власний офіс. Це будівництво буде для нас дешевшим, бо маємо свою техніку і все робимо власними силами.
– Чи існує у Вас кадрова проблема?
– У нас на підприємстві 53 працівники. Можу сказати, що це справжні професіонали. Але з кадрами є проблема, і не тільки в нас, а в масштабах держави. Потрібні кваліфіковані кранівники, екскаваторники, які могли б самостійно працювати, щоб над ним не стояти. Таких спеціалістів не вистачає. До нас приходять молоді люди. І про кожного через певний час можу сказати, який з нього буде робітник. На підприємстві працює сім хлопців з Рожищенського району, вони дуже старанні та відповідальні. Ми зацікавлені мати такі кадри. Півроку тому до нас прийшли два зварники з Ковеля: Роман Ковч і Павло Шинкарук – добрі спеціалісти, які вміють і хочуть працювати. А щоб зацікавити молодь, потрібно нормально платити. У нас на підприємстві зарплата від 1800 до 4000 гривень. Мені нічого приховувати, я плачу всі податки. Роботи вистачає, аби тільки давали можливість працювати. Головне, щоб держава нам не заважала.
– Олександре Зіновійовичу, тепер у Вас є з чим порівнювати. Коли Вам було легше працювати?
– Я думаю, що зараз краще. Щоправда, немає впевненості, що так буде й надалі. Єдина перевага радянської планової економіки – ми конкретно знали, що будемо робити завтра і післязавтра, не переживали, чи заплатять нам за виконану роботу. А зараз таке буває. Мені одна фірма, засновником якої є турки, за виконану роботу винна 290 тисяч гривень. І такі трапляються замовники. Але більшість – відповідальні люди. Ми не потребуємо реклами. У нас вистачає замовлень. Ми зробили Західно-Українську підстанцію у Львові. Ми вже “завоювали” Крим: працювали в Джанкої та Бахчисараї, розпочали об’єкт під Києвом. Перспективи на найближчий рік – біля Києва будуватиметься завод сухої штукатурки, і ми беремо участь у тендері. Маємо об’єкти в Луцьку та Ратному.
– Що Ви ще не встигли за 60 літ зробити?
– Єдине хочу сказати – пізно розпочав власну справу, потрібно було підприємство відкривати ще у 1989 році. Хто був першим, той виграв.
Кость ГАРБАРЧУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
