Привиди львівських замків
Вісниківці біля Олеського замку
В Олеську народився Богдан Хмельницький?
Вісниківці біля Олеського замку
Саме тут розташоване село Підкамінь. За легендою, багато літ тому чорт розкидав по українських землях каміння, руйнуючи наші святині. Одного намірився кинути на Домініканський монастир, що височів на цій території. Ніс його на мізинцеві, та не доніс – проспівали треті півні, і камінь завчасно гепнувся додолу. Від удару в ньому утворилася тріщина у вигляді серця... Кажуть, якщо вилізти на цей камінь (а має він висоту понад 10 метрів), то вдалині видно Почаївську лавру.
Ще кілька кілометрів – і вже видніється Олесько. Можливо, у давнину поселення отримало назву через болота, що розкинулися у долині (з давньоруського “алєсько” – болото). Є й інша версія. Коли в край увірвалися татари, дівчина на ім’я Олеся почала втікати від ворогів з меншим братиком. Але бачила, що заховатися вони не встигнуть. З очей котилися гіркі сльози. А на тому місці утворилося непрохідне болото, де загинули вороги.
Саме тут, на одному з узвиш Вороняків, було споруджено оборонну фортецю Київської Русі. Першу згадку про Олеський замок знаходимо в писемних джерелах від 1327 року. Відомо також, що з 1340 року ним володів литовський князь Любарт. У 1366 р. його відвойовує польський король Казимир Великий. Власники Олеська змінювалися один за одним. Ним володів також волинський магнат Іван Данилович, у якого на службі був батько Богдана Хмельницького Михайло Хмель. За деякими розповідями, що передаються місцевими жителями з уст в уста, саме тут і народився знаменитий український гетьман, а не на хуторі Суботів. Також відомий Олеський замок у польській історії як місце народження короля Яна ІІІ Собеського.
Замок не раз зазнавав руйнації від ворогів, був пошкоджений, але його відбудовували знову і знову. Після навали татар у 1646-му перейшов у власність Андрія Конецпольського. Але він не зумів втримати маєток. Невдовзі Олесько було заставлено аж сімнадцятьом(!) кредиторам. Тоді свій рідний замок викупив король Ян ІІІ Собеський і разом з коханою дружиною Марією Казимирою перетворив його на літню резиденцію.
Яскрава сторінка в історії цієї фортеці пов’язана з ім’ям Северина Жевуського, волинського воєводи. Він щедро прикрашає інтер’єри, перетворюючи споруду в розкішний палац у стилі XVIII століття. Нові каміни, печі, стіни покривають монументальними розписами, ліпниною та штучним мармуром, плафони – живописними малюнками з міфологічними сценами. Як відомо, тоді працював над дизайном Олеська іменитий французький скульптор Леблан.
Нищівним для замку був землетрус у січні 1838 року. Розповідають, ніби після стихії у мурах Олеська утворилися тріщини таких розмірів, що крізь них могла вільно пройти людина (найменшу, яка не завдає шкоди споруді, реставратори залишили для гостей замку як згадку). Не менше пошкодили фортецю й люди. Якось випадково в одній з кімнат палацу було знайдено замурований скарб. І відтоді почалися масові пошуки коштовностей: розбивалися стіни з розписами, руйнувалися каміни, нищилися мозаїки, знімалися підлоги. Невдовзі завалилася студня. На кінець XIX століття Олеський замок перетворився на руїну. Тоді, у 1882 році, він переходить у власність держави.
Шпалери – із сивого жіночого волосся
Нове життя в Олесько вдихнули сучасні реставратори. Нині тут створено музей-заповідник – відділ Львівської картинної галереї.
На жаль, більшість експонатів не є власністю господарів Олеського замку. Річ у тім, що частину цінностей було вивезено з палацу, решта згоріли під час пожежі у 1956-му. Проте розкіш інтер’єру просто вражає: і величезний стіл з двадцяти порід дерева, який не має аналогів в Україні, з мозаїчною кришкою – картою Святої землі (для паломників), і шпалери брюссельської мануфактури XVI століття за мотивами ”Одіссеї” Гомера (їх виготовляли із сивого жіночого волосся чи навіть срібної нитки, тому цінувалися шпалери у буквальному розумінні на вагу золота), і “рогата” люстра-мелюзина (з оленячих рогів), і дерев’яні скульптури роботи місцевого Мікеланджело – славетного майстра Пінзеля, і ліжко, яке обігрівалося тазиками з жаром, і живописна імітація рельєфу над різьбленим порталом – зображення амурів, виконане у техніці гризайлі XVII століття. В експозиції замку є і старовинні ікони. Увагу насамперед привертає вражаюча своїм трагедійним звучанням “Богоматір Елеуса”, привезена із села Доросині Рожищенського району (Волинь). Є тут і “Страшний суд” (ХVІ століття), де зображено хороші наші діла і гріхи, сцени воскресіння багатого і бідного Лазаря, пекло, де кожен несе кару за свій гріх (тут лихослов підвішений за свого язика, п’яниці – вниз головами, щоб горілка виливалася, і т.д.), і рай, де душі праведників зображені за пазухами у святих (у нас ще й досі говорять, бажаючи добра, “щоб ти жив, як у Бога за пазухою!”).
Дух Жолкевського досі сватається до незаміжніх
А який замок без привидів? Є свій нічний господар і в Олеському замку. Кажуть, він щодня дає про себе знати, особливо незаміжнім жінкам. Мовляв, сватається.
Історія появи привида сягає кількасотлітньої давнини. Трагедія у замку сталася за часів володарювання Івана Даниловича. Це була людина багата і досить амбітна. І коли до його доньки посватався простолюдин Адам Жолкевський, магнат йому відмовив. Одного разу, коли в замку був званий вечір, Адам вирішив привселюдно попросити у батька Марціани руки його доньки. І знову Данилович відмовив закоханому. Тоді юнак вихопив зброю і на очах у всіх смертельно себе ранив. Його не поховали, а, як самовбивцю, просто викинули в болото...
Згодом Марціана щасливо вийшла заміж, а от привид Адама досі не має спокою, шукаючи свою наречену.
Наталія КРАВЧУК,
Львівська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
Далі буде
| Comments: |
