Запустити ядерну ракету на Америку міг… лучанин,

Юрій ПЄТУХОВ і дотепер не розлучається з гітарою

Юрій ПЄТУХОВ і дотепер не розлучається з гітарою

Закінчення. Початок  у №45, 46

Від маршала після вибуху залишився лише погон із зіркою...

– Найстрашніша трагедія для ракетників – це 24 жовтня 1960 року. Я тоді був на перепідготовці в Ростовському училищі, тож пізніше про неї нам розповів старший лейтенант Корін, – пригадує ті давні події мій співрозмовник Юрій Пєтухов. – Тоді випробовували першу міжконтинентальну бойову ракету Р-16. До речі, перші військові ракети – це прототипи космічних. Але Корольов дорогу в космос для універсального міжконтинентального носія термоядерної головки пробивав через Міністерство оборони. А конструктором саме військових ракет був Янгель, про якого говорили тоді пошепки. На найзасекреченіший ракетний полігон у Тюра-Там прибув сам Головний маршал артилерії Нєдєлін. При підготовці до пуску виявили певні несправності, потім поступив сигнал про несправність схеми, але маршал підганяв з усуненням неполадок й запуском. Янгель відмовляв пускати ракету, та Нєдєлін демонстративно сів аж під її соплами й чекав пуску. Янгель нервував, і пішов у спеціальний бункер перекурити. Тоді й бабахнуло... Сам Корін розказував, що він був за метрів двадцять від ракети, коли рвонуло. Відразу кинувся тікати, кілометрів два пробіг за лічені хвилини. Пізніше, коли побачив, які бар’єри “брав”, аж здивувався – за нормальних обставин нізащо не перескочив би. Загинуло у Тюра-Тамі того дня багато людей: частина перетворилися на попіл, а хто не згорів, задихнувся від отруйного газу. Самого Нєдєліна теж не знайшли, а лише його погон із золотою зіркою. Той день для ракетників був схожий на пекло. Вціліли лише ракетні двигуни, виготовлені з жаростійкого металу. На полігон прибула комісія, яку очолював Брежнєв. За Янгеля заступився сам Корольов, хоча, як розповідали, між ними були не надто приязні стосунки. Між іншим, кажуть, що Корольов при запуску ракети “пісяв” на неї. Про обставини смерті Нєдєліна навіть не знала його сім’я. У газеті “Правда” з’явився некролог, у якому зазначалося, що він загинув в авіаційній катастрофі.

У 1962 році Земля могла розлетітися на друзки

Той жах у Тюра-Тамі пережили одні ракетники, а інший, під час Карибської кризи, в Уральській тайзі – інші, у тому числі й Юрій Пєтухов. Більше того, саме він “вичислив”, що загрожує планеті Земля і людству, якщо з їхнього полігона бабахне ракета, направлена на Лос-Анджелес. Він знав те, чого не знав навіть командир дивізіону.
– Слухаючи розмови офіцерів, розумів, що головною ціллю для нас є Каліфорнія. У мене були хороші стосунки з тими, хто працював у відділенні підготовки вихідних даних. На одній з вечірок почув цікаву фразу, що Земля наша – геоїд, образно кажучи, має вигляд груші хвостиком вниз. Така геометрія Землі по-своєму впливає на політ ракети. Тоді у жодному роді військ не знали балістику й теорію польоту снарядів та ракет так, як на флоті. Взявши до рук ще підручник навігації й попихтівши трохи над розрахунками, вичислив точну ціль – місто Лос-Анджелес, яке тягнеться вздовж тихоокеанського берега на сотні кілометрів і де проживає шість мільйонів жителів. Чому саме воно, здогадатися було не важко. Тут сходяться цілі материки підземної тверді, що плавають на розжареній магмі. Тому в Каліфорнії так часто виникають страшні землетруси. Якби хоч одна атомна бомба впала на це місто, то вся земна кора могла б перейти в рух. У такому випадку Тихоокеанська плита найшла б на іншу – Північноамериканську – і стерла б з лиця землі цей материк. А коли б верхня задерлася доверху, то викиди розжареної магми призвели б до катастрофи планетного значення. Ефект – вибух мільйона ядерних бомб. Земля могла б розлетітися на друзки. І ракета, направлена на цю ціль, стояла саме на нашому майданчику номер “П’ять”.
А руку на пульті у хвилини бойової готовності тримав Юрій Пєтухов. Такі катастрофічні передумови були у 1962 році під час Карибської кризи, коли Хрущов, образно кажучи, “засунув їжака у штани Кеннеді”, встановивши ядерні ракети на острові Куба. Але якщо одні лише приблизно могли уявити, до чого може призвести атомна війна, то Юрій Пєтухов і його колеги знали точно, що чекає людство. Найнапруженіший момент – це коли Юрію Борисовичу, як оперативному черговому по секретному зв’язку, надійшла команда відкрити секретний конверт, який лежав у сейфі, й викликати командира полку. Там було написано: “Оголосити бойову тривогу”. Ще один конверт мав відкрити командир, а це означало негайний пуск ракети. Дякувати Богу, Кеннеді зрозумів, що “совєти” можуть піти на що завгодно, але своїм принципам не поступляться, і вивів війська з Куби. Світ полегшено зітхнув, а на “П’ятому” майданчику у ракетників від ейфорії аж зашкалювало.
– Якщо весь запас термоядерних боєголовок, що зібрався на Землі до 1980 року, перевести у тротиловий еквівалент, то на кожну людину в світі припадало 15 тонн тротилу! – продовжує Юрій Борисович. – Вибух однієї ядерної бомби був би рівносильний всій вибухівці, яка прогриміла за роки Другої світової війни! Розумом цього не осягти...

«Співати почав раніше, ніж говорити»

У розмові з Юрієм Борисовичем не могла не поцікавитися, чи справді в одній із ракетних шахт стояла незрозуміла хмара, яка вивела з ладу систему управління ядерною ракетою.
– Це правда. Прибори з управління ракетою, та й уся бойова техніка працювали надзвичайно точно, без будь-якого збою. А тут раптом прибори почали показувати таку нісенітницю, що всі були шоковані. Що не робили – без результату. У всіх паніка. Головне, не могли зрозуміти: звідки у шахті взявся туман? Вона була герметична на сто відсотків. А потім враз усе запрацювало знову, як годинник. Виявилося, що один із ракетників, пізніше він став священиком, читав у шахті молитву. І після цього прибори запрацювали так, як треба. Цю історію, пов’язану з появою дивних хмар, добре дослідив Володимир Глушко, автор книги “Облако”.
З Юрієм Борисовичем ми говорили на усілякі теми. Він надзвичайно цікавий співрозмовник, а ерудований – просто немає слів. Його енциклопедичні знання колосальні! Думаю, що якби він потрапив на гру “Виграй мільйон”, то, безумовно, легко й швидко його забрав би.
– Цікаво, що таке батрахоміомахія і звідки Ви про це довідалися? І як можна запам’ятати прізвище із сорока слів? – не можу не поцікавитися у нього.
– Батрахоміомахія – поема й пародія на гомерівську “Ілліаду”, де йдеться про битву між жабами й мишами. Це слово мені трапилось в Британській енциклопедії, коли шукав слово бахайї. Стосовно прізвища короля Непалу, який в 50-ті роки приїжджав в СРСР, то я його прочитав в газеті й переписав у записничок. Декілька разів перечитав, так і запам’ятав. Пам’ять маю хорошу зі школи. Вже у три роки читав. Букви вчив сам по газеті. А от запам’ятати телефонний номер для мене проблема.
Зараз Юрія Пєтухова більшість його знайомих у Луцьку знають не як ракетника, а як прекрасного виконавця пісень під гітару. Голос у нього унікальний. Слухаючи пісні у його виконанні, розумієш, що найкраще про нього як про співака сказав знову-таки Володимир Глушко: “Собирались в одной из комнат и слушали песни в исполнении Юрия Петухова… И главное – как он их исполнял! Мог петь тихо, проникновенно. Мог петь задорно, по-мальчишески весело. Мог петь в таком экстазе, что чуть не рвались голосовые связки и струны гитары. А на гитаре он играл, пожалуй, как никто на свете…”. Коли у нас зайшла мова саме про його музичне обдарування, то Юрій Борисович, усміхнувшись, сказав:
– Співати я почав раніше, ніж говорити. Знаю більше двох тисяч пісень на двадцяти шести мовах світу. Звичайно, тепер не можу похвалитися такою феноменальною пам’яттю, як колись, проте мій репертуар не перестає поповнюватися.
Такій життєвій насназі, енергії, потягу до знань, як у Юрія Пєтухова, лише можна по-доброму позаздрити...
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
м. Луцьк

 

 

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>