Вірші для Раїси Кириченко написала молода поетеса з Полтави
Марія БОЙКО
– Я – корінна полтавка з роду козака Чайки, – розповідає про себе Марія Бойко. – Знайшла метрику в родинному архіві, що мій прадід був реєстровим козаком. Тому те, що я люблю Україну, творю для неї, – це закономірно. Ну, а Полтава… Полтава – це літературне місто. Знову ж таки, це історія, традиція, це Котляревський, Гоголь, Короленко.
– Як давно почали писати вірші і як часто їх публікують?
– Вірші з’явилися тоді, коли виникли думки, якими хотілося поділитися. Те, що не довірялося ні мамі, ні подругам, й лягло вперше на папір. Бабуся колись розповідала, що коли я була ще маленькою, то могла щось жартома попросити в риму. Публікуюся багато, але не в періодиці. Так склалося, що я у своєму регіоні досить відома, і мої твори вже 10 років тому включені до шкільної програми в Полтавській області. Зараз, на відміну від інших літераторів, я не маю проблем з виданням. Видавництва самі пропонують свої послуги, тому майже щороку виходить моя книжка. Цьогоріч з’явиться сьома збірка.
– Ви є лауреатом якихось премій?
– Літературних – ні. Журнал “Жінка” оголошував конкурс на кращий вірш про маму. Я тоді виграла, бо дуже багато віршів присвятила їй. Мама – і перший мій критик, і коректор, і редактор, і подруга, і та людина, яка мене найкраще розуміє. Я лауреат багатьох пісенних фестивалів.
– А свою найпершу пісню пам’ятаєте?
– Пам’ятаю, таке неможливо забути, бо це й була ота славнозвісна “Моя Україна”, яку виконала Раїса Кириченко. Музику до неї написав Микола Свидюк. Я – дитина військового, і не вивчала українську мову в школі. Як полтавка, звісно, розуміла рідну мову, спілкувалася нею, але не писала. І це був перший мій вірш українською. Мріяла, що, може, десь хтось під гітару заспіває мою пісню біля під’їзду якогось будинку. А так вийшло, що виконала її сама Раїса Кириченко. Пісня пролунала на всю Україну, і в мене не було вибору: або я підтягнуся професійно до цих видатних людей, або просто нічого більше не буде.
– Пані Маріє, а які у Вас спогади про Раїсу Кириченко?
– Щодо спілкування і співпраці з Раїсою Кириченко, то ми бачилися хоч і не часто, та ці зустрічі ставали справжнім святом. Багатьом здавалося, що Раїса Панасівна була людиною стриманою, спрямованою на творчість. Але зустрівшись, ми могли годинами сміятися, розмовляти про сучасну моду, молодіжні вподобання. Раїса Кириченко просто випромінювала доброту. І її творчість, базуючись на народній мелодиці, все-таки мала сучасне звучання і тематику. На жаль, я встигла для неї створити зовсім небагато.
– З якими композиторами й виконавцями співпрацюєте зараз?
– Я намагаюся працювати з яскравими особистостями. Для них дуже цікаво писати, бо такі пісні створюються під характер, під образ, під те, що ці люди хочуть донести глядачам, слухачам. Це Богдан Сташків, Степан Гіга, Микола Свидюк, Станіслав Городинський, Лілія Сандулеса, колектив “Краяни” з Полтави, тобто майже всі полтавські композитори і виконавці. Є й москвичі. Я ніколи не працюю з тими, хто мені не подобається.
– А кого з поетів найбільше любите?
– Мені дуже подобається Ліна Костенко, Неоніла Стефурак, обожнюю Хайяма, Єсеніна. Я люблю поезію. До речі, читати навчилася дуже рано, в три роки.
– Яким бачите майбутнє української пісні?
– Зараз ми маємо “Євробачення”, Вєрку Сердючку – наше полтавське щастя й гордість. Звісно, жартую. Це не музика, а проект. На жаль, вони зараз переважають. У нас окремо стоїть естрада, окремо – шоу-бізнес. Коли вони об’єднаються, ми отримаємо якісний продукт. Підростає нове покоління виконавців, можливо, воно зможе щось змінити на нашій естраді.
Розмовляла Анна Михайлів,
Полтавська область
| Comments: |
