«Відпарте ноги – і калоші ваші»
Вийшов Матвій ранком на вулицю. Земля примерзла, легкий сніжок прикрив її голизну. Холод пройняв. “Без бурок тепер не обійтись”, – подумав Матвій.
Ще літом Одарка віднайшла на горищі його армійську шинель. Струсонувши пил давності, віднесла до сільської кравчині шити бурки. Вирішила, що у такому взутті Матвієві буде добре по господарству поратись і в ліс по дрова ходити. Залишилося тільки купити калоші.
Діждались базарного дня. Обходять з Одаркою виставлений рядами крам. З-під поли у Матвія стирчать бурки. А ось і калоші поблискують чорними носками. Ну, просто лаковані туфлі.
Довго приміряв їх Матвій. Розкручував онучу, натягав на ногу валянок, встромляв у калошу. Присідала вкотре біля його ноги Одарка. Обмацувала калошу, намацувала Матвіїв великий палець. На його запитальний погляд знову крутила головою.
Переміряв усі калоші, і всі тіснуваті. Матвій спітнів, стомилась Одарка. Продавець мовчав. Поряд стояв кум, який очікуючи черги і нервово тупцяючи, нарешті не витримав:
– Я знаю одне, куме…
Матвій, розкривши рота, ловив його слова. Він чекав, коли нарешті кум видасть мудре соломонове рішення:
– Ідіть додому. Добре відпарте, вимийте ноги. А ще обріжте нігті, і тоді будь-які калоші – ваші.
Анастасія ПІСОЧНА,
Волинська область
| Comments: |
