Від інфаркту врятувався… фермерством?
Андрій БУРКО
Сім’я обробляє 240 гектарів поля
Спозаранку після свята дехто з похмілля ще вештається по селу без діла, а на полях Андрія Бурка вже давно робота кипить. Адже ще не зібраними залишаються кілька десятків гектарів цукрових буряків.
– Врожай цього року буде непоганим, – каже фермер, підбираючи з землі величезний буряк.
– А то все ваші землі?
– Мої. Маю аж 240 гектарів орної землі. А отам, бачите – ліс. Я приїхав у Солотвин з Ратнівщини працювати лісником. А оті всі насадження – то був мій обхід. Десять років лісові стежки топтав. Згодом прихворів, у 1992 році стався інфаркт. Потім люди обрали мене головою Майданівської сільської ради (якраз тоді, коли почали створюватися фермерські господарства).
Але й самого сільського голову не полишала думка працювати самостійно. Виборна посада – то таке: сьогодні є, завтра – нема, а те, що робиш для себе власними руками, і дітям зостанеться. Хоч і хворів, але все думав: ну, хоч трохи фермером попрацюю. І тоді, у 1992 році, його підтримала дружина. Тож спочатку родина Бурків отримала в користування 40 гектарів землі. Згодом взяли в оренду у селян ще 200. Зразу сіяв зернові, потім – ще й цукрові буряки.
– Чи не було розчарувань за 15 років?
– Ні, незалежно від влади, яка постійно змінюється, я мушу і орати, і сіяти. Було найкраще, коли фермерські господарства тільки почали формуватися, бо держава нас підтримувала. Я тоді купив чимало техніки. Не зважав ні на втому, ні на сон – таке завзяття було працювати. Орали навіть вночі. А за останні роки про селян забули геть. Якби ж держава хоч трохи підтримувала аграрників, то можна було б працювати. А то ж довелося взяти комбайн в кредит під 14 відсотків. Коли ми його віддамо? Думаю, що в час пік, коли збирають врожай, кредити мають бути взагалі безпроцентні, було б непогано, якби солярку видавали під збут вирощеної продукції.
На землі працює вся сім’я Андрія Васильовича: двоє синів, троє дочок, зять. І ніхто не нарікає, що важко… На просапування цукрових буряків фермер запрошує своїх земляків з Ратнівщини.
Площі під буряки зменшаться?
Ця родина виростила стільки зернових і цукрових, що мала б нагодувати не тільки рідний Солотвин. Зернові цього року фермер зібрав непогані – більше 300 тонн намолотив. Врожайність склала 23 центнери з гектара. І за паї з людьми вже розрахувався, платить щедро – по 4,5 центнера збіжжя. Очікує на якийсь прибуток й від цукрових буряків, бо вже зараз збирає по 220 центнерів коренів з гектара. Хоча переробники з кожним роком ставлять селянам все гірші умови. Наприклад, того року за тонну зданих буряків видавали 70 кілограмів цукру, нинішнього – 60. Ще й 13,5 відсотка від того, що здав, “списують” на землю (невже біля корінців залишається стільки піску?). Як каже фермер, закупівельники мотивують свої дії тим, що газ подорожчав. Але що з того селянинові, адже не стоять на місці й ціни на дизпаливо та бензин, добрива і техніку.
– Ото посіяв цього року 70 гектарів цукристих, наступного площі зменшу, бо невигідно, – каже фермер. – Вже краще більше зернових сіяти, а ще думаю спробувати вирощувати ріпак.
Як збуває господарник свій цукор? Продає його перекупникам, бо часу не має стояти на базарі й торгувати. Але й на це не нарікає, бо каже, що кожен повинен займатися своєю роботою. На запитання, чи має в селі заздрісників, відповів, що, мабуть, має, адже через чужі статки часто людей “жаба давить”. Але каже, що нікого з односельчан не образив, оскільки в роботі намагається бути чесним і справедливим. Коли наймає сезонно робітників на роботу, то платить за принципом: хто як працює – стільки й отримує.
Частину зароблених від фермерства грошей Бурко вклав у будівництво церкви. Селяни кажуть, що це він є ініціатором спорудження храму. Сам же Андрій Васильович сподівається, що колись відремонтують й дорогу до їхнього віддаленого села.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
