Бабуся народила… онуку
Підпис відсутній
Завагітніла від чоловіка рідної сестри
Світлана Іванівна була щаслива у шлюбі. Вже двадцять літ, як вони з Миколою об’єднали свої долі. Хату побудували, донечок Олену та Лілю виховали. Дівчата ніколи не бачили, щоб батьки між собою сварилися. Може, коли й що було – та ні разу на їхніх очах.
“От мені б такого чоловіка, як ви, тату”, – не раз казала Ліля, обіймаючи батька. Він для дівчат і справді був еталоном справжнього чоловіка. І коли по секрету розповідали мамі про своїх шкільних залицяльників, найперше зауважували: той жартівливий, як тато, той такий же добрий та уважний, той вміє виручити й підтримати у скрутну хвилину. Тому Світлана Іванівна дуже здивувалася, коли Ліля привела додому для знайомства однокурсника Романа. Хлопець ну зовсім не був схожий на Миколу – якийсь мовчазний, скритний, скований, та водночас дуже гострий на язик. А ще жінці дуже не сподобалося, як за столом він поглядав на Оленку – буквально їв її очима.
Минуло кілька місяців – і Роман запропонував Лілі одружитися. Зробив це якось не так, як дівчина мріяла, без квітів, подарунка, ніжних слів. Однак та погодилася, не вагаючись, бо дуже вже кохала. Потім приїхали із села його батьки, справили заручини. За місяць й весілля відгуляли. Оселилися молодята в Лілі – батьки дівчат дали їм півхати.
***
Олена закінчувала одинадцятий клас. Мама почала помічати, що донька закинула навчання й вечорами все бігає до сестри. Ліля вже була на дев’ятому місяці вагітності. “Може, Оленка допомагає їй?” – не давала спокою думка. Мама не хотіла тривожити Лілю зайвими розпитуваннями. Аж одного вечора та сама прибігла до неньки зі сльозами на очах.
– У них роман, – схлипувала Ліля.
– У кого твій Роман? Невже десь влип? – відразу не зрозуміла мама.
– Та не влип. Невже ви не бачите: у нього роман з Оленою, – ледь вимовила донька й впала непритомна.
Тоді Лілю забрала “швидка”. Потрібно було негайно оперувати – сильна крововтрата могла закінчитися фатально і для породіллі, і для малюка. Мама сиділа під дверима операційної і молила Господа врятувати ці два життя.
За годину жінці сповістили, що вона стала бабусею, операція пройшла вдало. Наближалася ніч, Ліля ще відходила від наркозу, тож Світлана Іванівна поїхала додому. Дорогою купила торт і шампанське.
– Яке у нас сьогодні свято? Невже я про щось забув? – поцікавився Микола.
Він щойно повернувся з відрядження з-за кордону і вже непокоївся, куди по-ділася дружина.
– А ми з тобою, Колю, вже дідуньо та бабуня, – зі сльозами на очах вимовила. – Маємо первістка, хлопчика. Радий?
– А за півроку станете ще раз бабою з дідом, бо я вагітна. У мене буде дівчинка, і теж від Романа! – випалила Олена, одним ковтком випила келих шампанського, гримнула дверима й пішла до себе в кімнату.
– А це що за новина? – ніяк не міг второпати батько.
Коли дружина розповіла те, про що дізналася кілька годин тому, Микола побагровів. Таким лютим його вдома ще не бачили ніколи. Тоді він вперше підняв на доньку руку. Олена мовчки терпіла батькову науку, лише трималася за живіт. А зранку побігла до лікаря. Гінеколог повідомила дівчині, що плід завмер, потрібно оперувати.
А зять вибрав тещу
Олена та Ліля лежали в одній реанімаційній палаті (в обох почалися серйозні ускладнення) – сестри й люті вороги водночас. У матері серце кров’ю обливалося щоразу, коли навідувалася до своїх дівчат. Вони відверталися одна від одної, мовчали й плакали. Лікарі попередили, що прогнози не надто втішні. Мама й сама бачила, як доньки чахнуть на очах. Наступного ранку вона прийшла разом з чоловіком.
– Діти, хай там що, але ви сестри, найрідніші люди одне одному, – почав розмову тато. – Ми ж з мамою не вічні, а ви надумали ворогувати. Хіба так ми вас вчили, так виховували? Що сталося, того не змінити, час назад не вернеш. Але ж ви знаєте, як ми любимо кожну з вас. Ми розуміємо біль і твій, Лілю, і твій, Оленко. Помиріться, діти...
– Вибач, – раптом розридалася Олена. – Лілю, вибач мені, що зруйнувала твоє сімейне щастя. За ці дні я багато чого зрозуміла. Якщо виживемо, я поїду з дому далеко-далеко, щоб ти забула про мій сором.
***
Дівчата одужали. Ліля приїхала додому із синочком, а хата порожня. Роман зник. Не допитувалася у його батьків, де він, не шукала. Лише подала заяву на розлучення й за кілька місяців вже була вільна.
Тим часом Олена закінчила школу й вступила у київський університет.
***
На третьому курсі під час студентської вечірки подружка познайомила Олену зі своїм братом. Між іншим натякнула дівчині, що Дмитро вже закінчив університет, має невеличкий бізнес. І головне, що Олена йому дуже сподобалася, а він – однолюб.
З часом між молодими людьми зав’язалася дружба, а потім полюбили одне одного. Діма був добре вихований, уважний, добрий, тож швидко завоював серце обраниці. Він нагадував дівчині батька...
Через свій давній вчинок Олена майже не підтримувала зв’язків з рідними. От і заміж зібралася – послала додому лише повідомлення, без запрошення. Пояснила, що весілля не роблять, а з чоловіком познайомить трохи пізніше.
Минув рік, другий. Олена вже отримала диплом. Та Дмитро не поспішав влаштовувати дружину на роботу:
– Може, краще в декрет підеш? Не хочеш?
– Та я б з радістю, але щось не виходить... – вперше Олена сказала чоловікові про свої підозри.
Дмитро, щоб розвіяти сумніви, домовився про обстеження в хорошій клініці. Тільки тоді Олена дізналася, що... ніколи не народить.
Той вечір видався дуже довгим. Збиралася з думками, як сказати коханому чоловікові, що не хоче ламати йому життя, що вже все вирішено – вона навіть речі спакувала. Але щойно розпочала розмову, Діма її перебив:
– А ми попросимо виносити наше маля твою маму. Як ти думаєш, вона погодиться?
Як виявилося, він обговорив сімейну проблему з кількома спеціалістами, і йому порадили, що найкращий вихід із їхньої ситуації – сурогатне материнство. В Україні (законно) можна звернутися по подібну допомогу лише до най-рідніших людей – сестри чи матері. Дмитро знав, чому Ліля ніколи не погодиться на подібне, тому нишком подзвонив... тещі.
***
На роботі, коли колеги помітили вагітність Світлани Іванівни, пальцем крутили коло скроні:
– Здуріла? Тобі під п’ятдесят, а ти у новоспечені мами готуєшся. Онукові вже майже шість літ.
– А в нас з Миколою любов, молодість друга! – відповідала.
Жінка так і не видала таємниці. Повернувшись з київської клініки, повідомила усім “невтішну” новину – мовляв, дитя під час пологів загинуло. А через тиждень запросила друзів на... хрестини онучки Софійки.
Світлана РІДНА,
Хмельницька область
| Comments: |
