Як «Вісник і Ко» допоміг відкрити німецьку візу
Анна ХВОСТОВА на могилі батька Альфреда ШАЛЬКА
Надрукували знімки через 65 років
Коротко нагадую нашим читачам цю історію. Коли розпочалася Друга світова війна, мати Анни Хвостової Галина жила на території Польщі в містечку Краснік біля Любліна і працювала телефоністкою. Тут вона познайомилася з німецьким офіцером Альфредом Шальком, який завідував секретною військовою поштою. Німець закохався в молоду, красиву і розумну українку. До знайомства з Галиною Альфред п’ятнадцять років жив у шлюбі, але з тією жінкою у них не було дітей, і він розлучився. Нову дружину-українку він двічі возив до своїх батьків в Карлсруе. На православне Різдво – 7 січня 1942 року – Галина народила доньку, яку Альфред назвав Анна-Марія. Але потім друге ім’я забрали, адже в Радянському Союзі такого не могло бути. Коли розпочався україно-польський конфлікт, щоб врятувати сім’ю, Альфред вирішив відправити їх до своєї родини в Німеччину. Перед цим він привіз Галину з донькою до її батька, який жив майже на кордоні біля Грубешова, і поїхав на службу. Через два тижні їм повідомили, що було підірвано поштову машину, і Альфред Шальк загинув. Жінка з дитиною в Краснік більше не поверталися, а після війни, під час операції “Вісла”, їх вивезли в Україну. Але ці всі подробиці пані Анна дізналася від своєї мами Галини Хвостової лише у 2001 році, за три дні до її смерті. Жінка вирішила знайти батькову родину, стала писати листи в Німеччину, і отримала відповідь, що Альфред Шальк помер 22 жовтня 1980 року, похований на цвинтарі в місті Карлсруе. Виходило, що всі ці роки її батько був живий. Очевидно, коли підірвали поштову машину, він був важко поранений чи контужений. Доки лікувався, підійшов фронт, і німців погнали далі на захід. Після війни Альфред шукав свою родину у Польщі, а не в Україні. Приїжджав у село, але воно було спалене. Мабуть, він вирішив, що Галина з донькою загинули. Про це можна тепер лише здогадуватися.
– Я встановила родинні зв’язки з батьком і відновила своє прізвище через суд, – розповідає пані Анна. – І в цьому також допомогла ваша газета. Тоді я просила, щоб відгукнулися наші земляки-переселенці з Польщі, і отримала багато листів. Мені написали односельчани з Долобичева, які зараз живуть у селі Садів біля Торчина. Відгукнулася моя колишня няня, яка добре пам’ятає батька. Ми всі ці свідчення завірили нотаріально, і вони допомогли встановити в суді, що я дочка Альфреда Шалька. Також з допомогою вашої газети знайшла своїх однокласників, які живуть зараз у Рівному – вони добре пам’ятають моє німецьке прізвище. Адже його змусили змінити на мамине – Хвостова – у 1952 році, коли ми переїхали жити у Степань.
Ще про одну несподівану знахідку розповіла Анна Альфредівна. Видно, так Бог дає: хто наполегливо шукає, той врешті-решт знаходить. Так сталося і з нею:
– У мене не було жодної батькової фотографії. Але в маминих речах знайшла стару проявлену фотоплівку, якій уже 65 років. У нас ні одна фотолабораторія не змогла зробити з неї фотографії. Мої друзі передали плівку на Київ, і мені прислали вісім знімків, на одному з них я з батьком, – жінка показала нам фото. Незважаючи на погану якість, на фото чітко видно маленьку дівчинку у пишному платті, поряд з якою присів чоловік.
«Ось я і знайшла тебе, тату»
– З усіма зібраними документами я вкотре поїхала в німецьке посольство у Києві, – розповідає наполеглива та енергійна Анна Хвостова. – Ще отримала з Німеччини довідку з адресою кладовища, де похований батько та номер його могили. Коли подала всі документи на розгляд, мені знову сказали – мало підстав для відкриття візи. Тоді я їм дала газету “Вісник і Ко” за 20 жовтня 2005 року, в якій було опубліковано матеріал про мене. Її забрали, а десь через півгодини до мене вийшли і повідомили приємну новину: “Ваша драматична історія дуже зацікавила співробітників нашого посольства. Ми уважно її прочитали і відкриваємо вам візу”. Ось таким чином завдяки “Віснику” я змогла потрапити у Німеччину. Одна справа, коли на співбесіді все розповідала, вони уважно слухали і чемно відмовляли. Зовсім інша – публікація в газеті, де все детально розказано.
У грудні минулого року Анна Хвостова приїхала на батьківщину свого батька. Її тут зустріла німкеня Бригіта, жінка, яка купила квартиру Шальків. Коли Анна Альфредівна розпочинала свої пошуки, то написала лист на стару батькову адресу, і пані Бригіта їй відповіла. Таким чином зав’язалося листування, бо німкеня, як і Анна Альфредівна, вільно володіє англійською. Вона композитор, мешкає сама, троє дорослих дітей живуть окремо.
– Коли всі німці такі щирі, то в мене просто немає слів, – додає моя співрозмовниця. – Адже я для неї зовсім чужа людина, але вона перейнялася моєю долею і допомагала мені. Так що я навіть жила в батьковій квартирі. Пані Бригіта завезла мене на кладовище, яке за розмірами таке, як наш Володимирець, але досить доглянуте. Я була дуже схвильована, просто не можу передати словами свій стан. Підійшла до могили, стала на коліна, заплакала і сказала: “Ось я і знайшла тебе, тату...” Шальки там мають свій сімейний сектор, тож поховані всі в одному місці: моя бабуся Катаріна Шальк померла у 1930 році, дідусь Конрад – у 1936-му. У них було троє синів: Віллі, Конрад і мій батько, Альфред. Їхні могили також там. Ми з Бригітою звернули увагу на один пам’ятник, на якому вказано дату народження, але немає дати смерті, тільки написано “Ліна Шальк”. Це дружина найстаршого батькового брата, 1908 року народження. Ми знайшли її, вона зараз знаходиться у притулку для людей похилого віку. Коли ми з Бригітою зустрілися з Ліною Шальк, вона дуже розхвилювалася, сказала, що Анна схожа на бабусю Катаріну. Як з’ясувалося, після війни батько шукав нас з мамою, але йому сказали, що ми згоріли. Він повернувся до першої дружини Ельзи. Вона пережила його на 18 років і померла у 1998-му, похована поряд з ним. Я взяла жменю землі з батькової могили, привезла її в Україну, і висипала на мамину могилу у Володимирці.
Цього місяця Анна Хвостова знову збирається їхати в Німеччину на річницю смерті свого батька.
Кость ГАРБАРЧУК,
Рівненська область
| Comments: |
