Америку «відкрили»… галичани
«Рідну землю зі слізьми споминав він. Але з прокляттям із неї втікав він...», – так поетично писав свого часу Іван Франко про перших українців, які у пошуках кращої долі вирушали за моря-океани, чим започаткували масову еміграцію. Як засвідчують історичні відомості, отими першими емігрантами були вихідці з Галичини, жителі гірських сіл Несилів і Слобода Небилівська на Прикарпатті Іван Пилипів та Василь Ілиняк.
30-річний Іван Пилипів (по-сільському Пилипівський) вже був одружений і виховував трьох дітей. Кмітливий і, як на ті часи, вельми грамотний (закінчив Станіславську гімназію), Іван доклав свого розуму та рук до різних, як нині кажуть, підприємницьких справ: наймав робітників на місцеві лісорозробки, сплавляв деревину плотами-дарабами по швидкоплинній річці Лімниці (до речі, і нині одній з найчистіших в Європі) аж до Галича, гендлював худобою тощо. Довелося йому побувати і на багатій на хліб Кубані, але й там не знайшов притулку.
На щастя, зустрів він тоді приятелів, з якими вчився у гімназії, німців за національністю. Вони й дали адресу шкільного товариша Йогана Грена, котрий напередодні відплив до далекої Канади. Невдовзі, спакувавши у валізу нехитрі пожитки, Іван Пилипів разом з однодумцем Василем Ілиняком із сусідньої Слободи Небилівської ступив на палубу корабля «Оріон», який взяв курс на Американський континент. 7 вересня 1891 року на незвідану землю ступили й двоє українців-галичан.
Заробивши трохи грошей, через півтора року Іван повернувся додому, щоб забрати свою сім’ю і дружину побратима Василя. На третій день Великодніх свят 1893 року вони покидали назавжди рідне Прикарпаття. На прощання Іван Пилипів перед численною громадою односельчан мовив такі слова: «Тікайте, тікайте, люди, бо тут не маєте прожитку від мізерної малородючої землі. А там, за океаном, є земля. Ви тут попихачі, а там будете газдами-господарями. Беріть із собою плуги, жорна, ступи, серпи, коси, ціпи, сокири – все беріть, все вам згодиться на чужині. Там багато землі, тільки бери плуга й ори...» Вони стали пророчими. Незабаром до Канади подалися сім’ї Михася Романюка, Антона Пайша, Миколи Тичковського, Василя і Дмитра Візновичів, Юрка та Івана Панішаків, Штефка Чічака, Михася Ілиняка та ін. А слідом за ними рушили за океан і вихідці із сусідніх Перегінського, Лецівки, Ціневи, Рожнятова, багатьох інших сіл та містечок з усієї Галичини.
Буквально на голому місці довелося Івану Пилипіву і його другу Василю, та й решті прикарпатців, починати господарювання на диких необжитих землях Альберти, Манітоли, Саскечевану. Примітивними ручними знаряддями вони викорчовували-прочищали заліснену і вкриту камінням землю-цілину, засівали її зерном, щоб був свій хліб і щоб можна було вижити на перших порах. Жили в землянках і так званих бурдеях (щось на зразок гуртожитків). Крім рільництва і тваринництва, українські емігранти трудилися і в промисловості, зокрема на прокладанні залізниць, будівництві мостів-віадуків через водні артерії, добували на шахтах-копальнях вугілля, заготовляли лісодеревину тощо.
Варто зазначити, що українців належно поціновував канадський уряд за їх працьовитість і старанність. Їм дозволяли створювати товариства й організації різних політичних напрямків та релігійних вірувань, будувати свої церкви, школи, хати-читальні. Чимало політичних і громадських діячів українського походження відігравали значну роль в економічному, соціальному та культурному житті. Наприклад, Рамона (Романа) Гнатишина навіть обрали генерал-губернатором цієї країни.
На жаль, ні Івану Пилипіву, ні Василю Ілиняку вже ніколи не судилося відвідати рідні Карпати. Але в серпні 1966 року у Небилів приїхав старший Іванів син – Василь, аби вклонитися тій землі, де народився і по якій ступав босими ногами. Це він, Василь Пилипів, понад піввіку тому перерізав стрічку на першому пам’ятнику Тарасові Шевченку на Американському континенті у канадській провінції Палермо.
А 7 вересня 1991 року з нагоди сотої річниці початку української еміграції в Несилові відбулося велелюдне святкування цієї знаменної дати. У рамках туру «Спадщина-3» з Канади, США, Аргентини, Бразилії, Уругваю та багатьох інших країн світу, де є численні українські громади, прибули делегації. Тоді ж голова Товариства Об’єднаних Українських Канадців Петро Кравчук передав небилівцям скриньку із землею з могили Василя Ілиняка в Канадській провінції Чіпман.
Іван ІВАНИШИН,
Івано-Франківська область
| Comments: |
