Вийняв із серця косу – і потрапив в «Останкіно»
Петро ЛУК’ЯНЧУК не викинув косу, якою пробив серце
Із пробитим серцем пройшов 200 метрів
Біда прийшла неждано-негадано буквально на рівній дорозі. Чоловік повертався з поля, де косив картоплиння. Їхав велосипедом, притиснувши однією рукою косу до керма. Але ж треба було такому статися – велосипеда чомусь повело вбік. У якусь мить селянин відчув, що падає. Відразу збагнув: треба відкинути косу. Але, як на те, не втримавши рівноваги, упав саме туди, куди коса полетіла. Більше того, наштрикнувся на неї. Спочатку сильного болю не відчув, лише холод від металу проймав тіло. Будучи при свідомості, визволив себе від гострого леза і пройшов до найближчої хати… 200 метрів. Попри те, що кров все більше почала заливати сорочку, посилився біль і несамовита спрага.
– Хлопці, дайте холодної води, – перш за все попросив чоловік у своїх односельців, які трапилися біля тієї першої хати. Зробив декілька ковтків, а потім йому враз потемніло в очах, запаморочилася голова, похитнувся світ і життя стало на межу…
«Нехай Вам, лікарю, Бог помагає»
– Можете уявити мій стан, коли закривавленого і непритомного мого чоловіка принесли додому, – розповідає крізь сльози Галина Лук’янчук, – адже випроводжала його на поле здорового, бадьорого, жвавого, який не знає, що таке лікарня, а тут… Млинівські лікарі прибули дуже швидко. Поміряли пульс, а він ледь-ледь відчувався. Тиск катастрофічно падав.
– Швидко примчало авто з Рівного, – доповнює розмову донька Петра Лук’янчука Руслана, – із викликаним до Млинова хірургом Іваном Марчуком. Саме він разом з іншим хірургом – Григорієм Хоронжаком – робив операцію. За якусь мить до операції, яка, до речі, тривала більше двох годин, до нас, родичів потерпілого, вийшов Іван Костянтинович і, звертаючись до мами, сказав: “Зараз я йду на страшенно складну операцію. Скажіть мені якесь добре напутнє слово”. І тоді мама, витерши сльози, промовила: “Нехай Вам, лікарю, Бог помагає”. Хірург, здається, від таких слів навіть повеселішав і зізнався, що іншого побажання й не чекав.
– За свою хірургічну практику я загалом зробив сотню операцій на серці, – розповідає хірург Рівненської обласної лікарні, кандидат медичних наук Іван Марчук, – був навіть наскрізний прокол серця. Людину практично дивом вдалося врятувати. А в даному випадку із Петром Лук’янчуком ситуація виявилася такою – лезо коси глибоко проникло у лівий шлуночок серця і зупинилося за міліметр від критичної межі. Ще б трішки, і чоловікові ніхто вже не допоміг би. Це, так би мовити, один дивовижний момент. А загалом їх було аж три. Очевидно, за Петра Максимовича справді заступилися небесні сили. Друга несподіванка полягала в тому, що внаслідок поранення утворився згусток крові, який заповнив простір між серцевим м’язом та серцевою сорочкою, що завадило великій втраті крові. По-третє, коли у післяопераційний період Петра Лук’янчука обстежили в діагностичному центрі, то підтвердилися здогади, що у чоловіка стався інсульт. Таким чином ситуація ще більше прояснилася. І цілком можливо, що велосипедист упав не від випадкового камінчика під колесом чи ще з якоїсь причини, а саме від наростаючого інсульту.
Надалі Іван Марчук розповів про давній метод, яким лікували хворих, у тому числі й від крововиливів, – кровопусканням. Хтозна, можливо, і в цьому випадку розріз стався саме тоді, коли судини були в критичному напруженні. На розріз у серці, образно кажучи, йому наклали латку, взявши сегмент із серцевої сорочки.
Двічі народжений у сорочці
Ось таким чином підтвердилися слова про те, що Петро Лук’янчук народився у сорочці. Бо, як розповідала Петрова мама, її син з’явився на світ Божий у “страшних воєнних муках”. Третього лютого 1944 року на підступах до Маслянки точилися кровопролитні бої, і чимало біженців вирішили шукати захисток від бомбардування у більш-менш “тихому” селі Косарів. Серед них була і вагітна Людмила, чоловік якої пішов на фронт. Але тільки-но люди наблизилися до села, як і там загриміла канонада. Людмила заховалася за копицею сіна і враз відчула болі у животі. Ось так, під грім вибухів, у непристосованих умовах, окутане сльотою та холодом, і народилося дитя. Чи виявився такий гарт для Петра фартовим? Протягом шести десятків літ не мав проблем зі здоров’ям, якби не оцей злощасний випадок…
Інсульт та операція на серці, звичайно ж, не могли не позначитися на стані здоров’я. Воно, як заявляє сам Петро Максимович, зараз не те, що колись. Виконуючи настанови лікарів, а часом і потураючи встановленими нормами, селянин в післяопераційний період почав частіше вдаватися до фізичних тренувань організму, до домашніх клопотів. Коли я приїхав на зустріч з Петром Максимовичем, то вдома застав господаря за перебиранням картоплі. Галина Прокопівна зізналася: “Ми його просили-впрошували, казали, що самі впораємося, а він, бачте, як слухається. Мій Петро – із тих, хто без роботи жити не може”.
– А як щодо косіння? – запитую вже у Петра Максимовича, і чую у відповідь:
– Інколи кошу, хоч вже не внатяжку. Коса у мене завше наклепана і готова до роботи… Он, бачите, висить під хлівом… Це ж та, якою серце проколов. Вона у мене вже років тридцять, не менше. Коли сталася біда, жінка хотіла її викинути. А я кажу: “Хіба ж коса винна у чомусь. Залиш. Ми з нею ще море роботи переробимо… Правда, останній тиждень сільською роботою довелося пожертвувати. Це тому, що мене з Русланою до Москви на телезйомки запросили. Наголос зробив не на випадку, а на людях, які приходять на допомогу, тих, які рятують інших від біди, тих, які віддають зі свого серця частинку тепла та любові. Без них, без Божої помочі моє серце справді не вижило б.
Сергій Новак,
Рівненська область
| Comments: |
