Дике козеня відгукується на ім’я Кузя, ласує огірками і грибами
Вже чотири місяці у господарстві Галини та Петра Сехів, котрі мешкають у Яревищі, живе дике козеня. Потрапило воно до них випадково. Якось син Ростислав оборював картоплю на городі, що поблизу лісу, і поміж густого бадилля у борозні помітив рудуватої масті тваринку, яка безпорадно борсалася, намагаючись піднятися на задні лапки. Виявляється, одна була зламана, зовсім маленьке козеня через травму могло б загинути. Тож чоловік вирішив забрати його додому.
– Відтоді козеня стало домашнім улюбленцем. Годували його спочатку тільки молоком з пляшечки із соскою. Згодом стали підгодовувати усім тим, що воно саме вибирало з пропонованого нами меню: порізані яблука, огірки, хліб, ягоди чорниці та ожини, лише білі гриби, листя вишні тощо. Зразу почали кликати козеня Кузею, десь через місяць воно стало на нього відгукуватися, – із задоволенням розповідає найдбайливіша Кузіна «няня», господиня дому Галина Ананіївна.
У день, коли ми туди завітали, Кузя після ситного обіду мирно спав на дивані в прихожій, одному з небагатьох облюбованих ним місць. Правда, частіше він усамітнюється у високій кукурудзі, що росте поблизу хати. Вільно гуляє по подвір’ю, та далеко не йде, дому тримається. Зовсім не боїться чужих людей, які часто заходять, бо господиня займається заготівлею ягід та грибів.
– Але цікаво, що одній людині мало не до рук іде, обнюхує, а від іншої сахається. Видно, відчуває, де добра, а де – лиха, – розмірковує пані Галина.
Розповіла вона й недавній випадок, що змусив повірити в розуміння твариною того, що відбувається.
– Якогось дня маленький внук грався біля хати і раптом десь подівся. Кинулись на пошуки – нема ніде. Серце хололо, бо ж поряд річка – до біди недалеко. Бігаємо, гукаємо. І тут Кузя підійшов до мене, дивиться і мордочку все в один бік наче відводить. Дивлюсь туди – нема там, біля куща бузку, нікого. Підійшла ближче – а дитина солодко спить у густій траві... З тої радості Кузю розцілувала.
Він іноді й плаче, мов дитина, а якщо йому щось не до вподоби, то дуже смішно чмихає. Останнє жінка навіть продемонструвала, намагаючись зігнати козеня з улюбленої лежанки.
Усі члени родини вже звикли до Кузі і тривожаться за його майбутнє. Він настільки прижився з людьми, що йому важко буде жити в природі – довірливість може його занапастити. Побоюються господарі, щоб не підстрілили тваринку горе-мисливці, тим паче, що саме мисливський сезон. Думають-гадають, куди їм Кузю прилаштувати. Шкода, звісно, але ж і утримувати його стає важче.
– От якби у зоопарк його помістити, там Кузі було б добре, бо він звик бути доглянутим. Людей тішив би своєю лагідною вдачею й симпатичною мордочкою, – каже Галина Ананіївна, ласкаво погладжуючи гладеньку шерсть звірятка, котре, немов людина, лащиться, заглядає їй у вічі, напевно, відчуваючи тепло людського серця.
Любов БІДЗЮРА,
Волинська область
| Comments: |
