На повідку в детектива – вовки
Прогулянка із вовками для Володимира ЛУК’ЯНЧУКА стала звичкою
Приручені Сірко та Бурко відчули нюхом фосфорну аварію
– Про вовків враження у людей зазвичай одностороннє, – зізнається Володимир Лук’янчук, – що вони – бездушні, підступні хижаки, які завдають тільки шкоди. Істина у цих словах, звичайно, є. Так, недавно мене до глибини душі зворушила розповідь про одного діда із Березнівського району, який приручив вовченя, і воно, вирісши, разом із собакою гарно служили господарю. А також і на полюванні – собака наганяв здобич на вовка, а той пускав у хід свою природну «зброю»: швидкий біг та мертву хватку. Отож, завдяки таким помічникам мисливець ніколи не приходив з лісу з порожніми руками, причому, часто навіть не здійснивши жодного пострілу. Скажу відверто: я використовувати вовків з метою полювання не збираюся, а ось наскільки вони приручаються, наскільки готові відповідати людині добром на добро, як у домашньому середовищі здатні змінити поведінку та характер – це для мене дуже цікаво. Хоча про якісь експерименти п’ять місяців тому, саме тоді, коли виводок був на межі життя і смерті, й гадки не було. Просто мені стало шкода вовченят, і я сказав своїм друзям із Березнівського району – привезіть «сиротинців» мені, спробую їх виглядіти вдома.
Дружина Володимира Лук’янчука Марія Сергіївна з розумінням сприйняла чоловікову затію, а заодно прихильно зустріла лісових гостей. Каже, що найважчим щодо адаптації був перший місяць, враховуючи і харчування. Від свіжого молока в Сірка та Бурка (так їх назвали) почалися розлади шлунка. А налагодився харчовий процес від різних трав’яних відварів та, як не дивно, від того ж таки молока, – але пастеризованого. Ним і зараз залюбки смакують п’ятимісячні вовчаки. А ще, звичайно, м’ясом та яйцями. Хоча до яєць ставлення у тварин специфічне – не всі підряд їм смакують, а лише знесені тими курми, яких годують натуральними продуктами, а не преміксами.
Дуже чутливими Сірко та Бурко виявилися до аномалій природи. Володимир Лук’янчук наводить цікавий факт: «Одного літнього дня вовчаки, які зазвичай ночували на балконі, ніяк не хотіли займати звичного місця. Зрештою, вони із балкона чкурнули і забилися у закуток ванни. До того ж, з їхніх очей почали котитися сльози… Ні я, ні дружина, ні діти не могли збагнути їхньої такої налякано-плаксивої поведінки. Все прояснилося наступного дня, коли по радіо передали інформацію про фосфорну аварію в Ожидові, а це не так далеко від нас. Вочевидь, вовки своїм нюхом у повітрі вловили те, що недосяжне людині».
Вовки лащаться, як кошенята
– Зараз мої вихованці-сіроманці перебувають у вольєрі райвідділу міліції, – розповідає Володимир Миколайович, – забрав їх з дому заради безпеки, хоча Сірко та Бурко жодної агресії до людей не проявляють. Навпаки, лащаться, як кошенята. І вже починають вчити команди для виконання – лягти, сісти, щось принести. Цікаво також, що по сусідству з вовками мешкають службові собаки. Спочатку між ними та новоприбулими спостерігалася деяка неприязнь. А зараз це – справжні друзі. І все ж якими б ручними не були вовки, деякі притаманні їм лісові звички, вочевидь, ніколи не викореняться. Як-от виття на місяць або ж злісний оскал зубів. Втім, навіть за отой невеликий строк, відколи вовченята на моєму «вихованні», я зрозумів одну просту і водночас важливу істину – що навіть «найдикіша» природа під дією доброти та ласки стає людяною.
Ще одним яскравим доказом такого порозуміння стала поведінка білки, яка оселилася на деревах поблизу будинку, де мешкають Лук’янчуки. Спочатку вона просто жахалася людей, потім брала з їхніх рук поживу, а повністю переконавшись у людській доброті, почала перелазити через кватирку до оселі Лук’янчуків і ночувати на підвіконні, у теплі та захистку.
– Я не знаю, наскільки мирно можуть зжитися білки із вовками чи, приміром, собаки із борсуками, – зізнається млинівський детектив-природолюб, – але одна мрія повсякчас не покидає мене – щоби, вийшовши на пенсію, взяти ділянку землі, збудувати на ній невеличкий зоопарк, поселити там всіляку дичину, аби дітвора привчалася любити природу. І в цьому зоопарку, якщо задумане здійсниться, Сірко та Бурко, безумовно, будуть улюбленцями всіх відвідувачів. А поки що вони продовжують пізнавати середовище, в якому перебувають. На повідку гуляють, залюбки купаються у річці, граються. І, чесно кажучи, вже не розумію, чи справедливо це, що за вовками закріпилася слава недругів людини…
Сергій НОВАК,
Рівненська область
| Comments: |
