Усіх прозивають перцями, і всі – музиканти
Сім’я СЛИВОК
Про семирічного скрипаля казали, що він «чортами начинений»
А й справді, мабуть, це таки неспроста. Бо є у багатьох з них ота перчинка, наче, як часом мовиться, у жінок – ізюминка. І полягає вона у тому, що ці прості сільські чоловіки наділені природою неабияким талантом – віртуозно грають на численних музичних інструментах.
– У мого батька був менший брат, котрий у сім років вже на весіллях вигравав на скрипці. Та так, що душа співала. Його, бувало, на руках за такий талант носили, – згадує Мирон Григорович. – Інакше, як даром від Бога, це й не назвеш. У декого гра на скрипці, по суті, дитини викликала навіть острах. Не знаходячи цьому феномену пояснення, злі язики навіть казали, що хлопець “чортами начинений”. Старший брат також був знатним барабанщиком – жодне торжество в окрузі без нього не обходилося. А я замолоду на скрипці грати любив. Краков’як, полька, оберек найбільше мені до вподоби. Скільки весіль з ними обійшов – не злічити! Спочатку компанувався із музиками з інших сіл, а коли сини підросли, то вже з ними. Старший, Степан, на скрипці гарно витинає, а середній на сопілці, кларнеті, саксофоні мастак. Отак втрьох з десяток літ на весіллях музикували. Аж допоки не змінилася мода на весільну музику. Знаєте ж, як тепер: електрогітари, синтезатори, буги-муги…
Жоден концерт, жодна урочистість у Дубечному не обходилася без троїстих музик Перців. До речі, їх саме так іноді представляли на сцені. А вони й не ображалися. Жартівливо кажуть, що вже звикли до прізвиська, що, як не крути, а натякає на щось хороше. Глядачі завжди щиро вітають самодіяльних артистів, котрі з душею виконують улюблені українські народні, обрядові мелодії.
– Раніше було більше колгоспних свят. Без нас не обходилося, тож грали частіше. Скажімо, перед жнивами – пробний виїзд комбайнерів.
– Чим не привід для людей зібратися, відпочити? Колись люди бідніше жили, але якось веселіше, більше було надії в житті, – каже Мирон Григорович. І через хвильку філософськи додає: “У молодості здається, що все попереду, а на старості – що все позаду. А мудрість і сенс життя у тім, що треба жити й радіти сьогодні і тепер”.
Тримаються купкою, як на сцені
Пригадав із сином Петром, як у 1987 році їх запросили взяти участь у зйомках фільму “Горіла сосна, палала” в Яревищі про розстріляне весілля у 1944-му. Поділились цікавими споминами про поїздки на творчі звіти, фестивалі в інші райони області, до Луцька, звідки поверталися із почесними грамотами, подяками і серцями, сповненими людською вдячністю за самобутність та неповторність.
Незмінним учасником родинного ансамблю довгі роки є нині пенсіонер із Дубечного баяніст Василь Якимук. Донька Мирона Сливки Любов теж при нагоді не відмовляється підспівати музикантам, ще й заграти на решітці. До речі, її троє дітей також змалечку до музики тягнуться.
– Я навіть сама не можу зрозуміти, як вони понаучувалися грати на баяні, гітарі. Найбільша моя мрія, аби в Дубечному був хоч філіал музичної школи, щоб розвивати неординарні природні дані талановитих дітей. Дивись, їм легше було б пробитися, досягти чогось у житті. На жаль, поки що це залишається мрією моєю і тих батьків, котрі самотужки возять своїх обдарованих дітей у музичну школу райцентру, – ділиться Любов Миронівна.
У Мирона Григоровича з дружиною п’ятеро дітей. Четверо живуть у власних оселях, але поряд з батьківською. “Як на сцені тримаються купкою, так і в житті”, – кажуть про них у селі. Для батька справжнє свято, коли вони усі разом і лунає селом запальна поліська мелодія: то один інструмент виводить соло, то інший. Благо, що сім’я володіє чималим музичним арсеналом. Наймолодший у родині, п’ятирічний Тарасик, і собі “бумкає” на барабані, чим надзвичайно тішить старших. Ще б пак! Адже талановитому перцівському роду таки не буде переводу.
Любов БІДЗЮРА,
Волинська область
| Comments: |
