У селі Гнилиці на Тернопільщині про благоустрій дбають… пияки
Сільський голова Гнилиць Ілько Стахурський
Майже ідеальне село
Одного погляду при в’їзді у невеликий, на 670 жителів, населений пункт достатньо, щоб зрозуміти, як не вельми милозвучна його назва дисонує з внутрішньою облаштованістю. Вулиці чисті (жодного папірця чи недопалка!), подвір’я заквітчані, лавки і паркани пофарбовані, стіни двох зупинок громадського транспорту не обмальовані, а скло у їхніх вікнах ціле... У кожному дворі є газ, вода, а довкола села давно немає стихійних сміттєзвалищ.
Наче лялечка і приміщення сільради. Перед входом – плиточка, поряд – квітники, у кабінетах – сучасні меблі, комп’ютери й акваріуми. Приймає людей зазвичай жіноча частина сільради, оскільки війт цілий день – «на території».
– Цього року держава, як ніколи, виділила селу 140 тисяч субвенцій і 500 тисяч – на облаштування доріг, тому роботи зараз через край, – вводить у курс справ Ілько Стахурський. – Багато часу забирає також озеленення околиць. Перед в’їздом у село ми посадили вишневий сад, а загалом щороку садимо по 4-5 тисяч дерев.
За погане слово – три дні виправних робіт
Запитую війта про головну «родзинку» Гнилиць – перевиховання випивак.
– Є у нас люди, які люблять горілку, – розповідає Ілько Стахурський. – Позбутися зловживань повністю неможливо, але зробити так, щоб пияків стало менше, можна. Почалося все з того, що на початках головування я побачив біля сільради п’яного чоловіка. Він лежав на землі і лаявся. Я запросив його, а також дільничного інспектора на ранок наступного дня на виконком. Випивака з’явився «веселий», всі мої «моралі» були йому «в носі». Дільничний хотів вліпити бешкетникові 15 діб, однак той мав літніх батьків, стало їх шкода, і я сказав: «Оштрафую тебе на 300 гривень». Блефував, бо розумів, що права такого не маю. Він відповів: «У мене нема грошей». «Тоді візьмемо з пенсії твоїх батьків». Бачу, він задумався. Зрештою домовилися, що чоловік загладить свою провину працею. Він був столяром, і за тиждень відремонтував 140 метрів дерев’яного плоту навколо сільради. Випивав і далі, але коли йшов селом нетверезий, то бурмотів під ніс: «Хоч би не впасти, щоб голова не побачив»…
З того часу й повелося: «грішних» селян почали карати трудовою повинністю. Штрафники викошують на вулицях бур’яни, наводять лад на цвинтарі, ремонтують громадські будівлі, садять, обкопують, білять дерева. За дев’ять років на благо села відпрацювали десятки чоловіків. Трапляється, що до виправних робіт одного й того ж хулігана притягують по кілька разів. Одного разу повинність відробляла й жінка, котра після спілкування із «зеленим змієм» лаялася на всю округу.
– На черговому сході села ми вирішили: щоб не передавати справу до міліції, коли хтось зчинить вдома скандал, лаятиметься і таке інше, домовляємося: за погане слово у публічному місці – три дні виправних робіт, за пиятику і дебош – п’ять, – пояснює війт.
Якось на гачок Ільку Стахурському потрапив навіть... рідний брат. Теж «висловлювався» на людях, але нічого: невдовзі залюбки викосив з кумом, з яким проштрафився, бур’яни, вивіз з вулиці сміття.
37-річний Андрій Гевко попався на «спортивному рекорді». Біля села зводили вишку одного з мобільних операторів, і він побився об заклад з товаришами, що вилізе на 52-метрову споруду.
– Коли били по руках, я був «під газом», тому не думав про наслідки, – зізнався Андрій. – Хоча шкоди ніякої не зробив, але права лізти на вишку не мав.
За свій «подвиг» Андрій, як миленький, ударно викосив буйні трави обабіч доріг. На війта він образи не тримає, навпаки – каже, що той керує правильно.
«Коло ганьби» для злодіїв
Найважче покарання у Гнилицях придумали для злодіїв. Крадії не лише змушені відробляти провину протягом цілого місяця, а й мають провезти крадене через усе село. Штовхає отак чоловік поперед себе тачку із поцупленим мішком зерна, зупиняється перед земляками, просить вибачення і обіцяє більше не красти. Нерідко злодії проходили своє «коло ганьби» зі сльозами на очах. Можна уявити, що це була за каторга для людей... Кілька таких показових принижень начисто викорінили із побуту дрібні крадіжки. Тепер удень люди не зачиняють автомобілі, льохи і комори.
Втім, про благоустрій Гнилиць дбають не лише порушники громадського спокою. Ще на першому сході громади сільський голова, порадившись з людьми, постановив: не брати з громадян гроші на благоустрій вулиць і доріг. «Донині ще жоден двір не здав і копійки, – каже Ілько Стахурський. – Навіщо збирати гроші і платити їх чужим людям, якщо самі можемо навести порядок? Раз на рік кожна сім’я, у тому числі і я, виконує певні роботи з благоустрою. Люди звикли до дисципліни так, що навіть на концерти приходять без запізнень».
Через разюче успішні наслідки війтової діяльності має спокій міліція, найбільше ж тішаться жінки. Їхні чоловіки і сини, якщо й хильнуть зайвого, то опісля намагаються поводитися сумирно, щоб не наразитися на «перевиховання».
Не подумайте, що у Гнилицях живуть якісь інопланетяни, у яких, крім благоустрою, немає інших проблем. Вони є: і деяке протистояння між релігійними громадами, і відсутність постійної роботи (майже кожен сьомий житель виїхав до міста або на закордонні заробітки). Доходів же з обробітку власних наділів або праці в агротоваристві недостатньо, щоб гідно утримувати сім’ї. Клопоти жителів Гнилиць такі ж, як і у безлічі інших людей. Однак рівень їхньої свідомості за останні роки став безумовно вищим. І зроблено цей культурний прорив завдяки одній людині – Ількові Стахурському. Йому лише 42 роки, але повчитися у нього можуть і старші керівники.
Євгенія Ліщук,
Тернопільська область
| Comments: |
