Священик-ортопед лікує душу й тіло
Отець Олександр Омельчук
Син військового, народився у 1941 році в Макарівському району Київської області у звичайній радянській сім’ї. Досить активно займався спортом – майстер спорту з вільної боротьби. Після школи юнак вибрав собі романтичну на перший погляд професію – закінчив вище морехідне училище і став моряком. Довелося побувати в багатьох країнах світу і побачити, як там люди живуть.
– Став порівнювати і думати, що щось не так – хворіє наша країна і духовно, і тілесно, – розповідає отець Олександр. – Люди вимирають. Їх потрібно рятувати.
І майже після двадцяти літ плавання моряк Омельчук вирішив стати лікарем. Він з тих вольових людей, які свої рішення втілюють в життя. Тому закінчив Київський медичний інститут імені академіка Богомольця, обрав спе-ціальність – ортопедію. Вручаючи диплом, декан сказав, що Омельчук – найстарший та найкращий його студент. Мій співрозмовник пояснив, чому обрав саме ортопедію:
– Моя бабуся прожила понад 90 років і все життя була костоправом, допомагала іншим людям. Так що, можна сказати, певні навики мені передалися у спадок від неї.
Отець Олександр переймав досвід, і не тільки в офіційних медиків, а зі своїм викладачем їздили до бабок, які вправляли спини, і вчився в них мануальної терапії. Був у Миколи Андрійовича Касьяна, попросив подивитися, як він працює. Але відомий ортопед відповів: «Що тут дивитися? Це ж не театр». І виставив його. Тоді впертий і наполегливий Омельчук став дивитися через вікно, як лікує Касьян. Вражений такою настирністю і бажанням вчитися народний лікар з Кобеляк дозволив йому побути біля себе місяць.
– Коли став працювати, то не міг надивуватися, скільки у нас хворих людей. Причини різні: екологія, наслідки чорнобильської катастрофи та багато інших. Але побачив ще одне – страждають люди не тільки фізичними недугами, але й духовними. Їх душить злоба, заздрість, ненависть та багато інших пороків. А це страшніше від фізичних хвороб. Таким чином страждає душа і тіло. Наприклад, якщо людина ображена, то у неї скаче тиск, розпочинаються хвороби центральної нервової системи.
Лікар Омельчук дійшов висновку – кожен порок викликає певну хворобу. Він зрозумів, що даремно трудиться, лікуючи людське тіло.
Щоб вилікувати людину, її потрібно духовно відновити, тобто зцілити в першу чергу душу.
І досвідчений лікар-ортопед у досить поважному віці знову зробив різкий поворот у своїй долі – став студентом Київської духовної семінарії. Священнослужителем він уже п’ятнадцять років. За словами отця Олександра, чимало медиків стали священиками. У медичному інституті його вчив нині покійний професор хірургії Суховій, який також закінчив духовну семінарію і був прекрасним священиком. Багато корисного зробив він і для церкви, і для медицини.
– Людину потрібно лікувати комплексно: душу і тіло, – каже священик. – Досить часто під час служби доводиться бачити таку картину: стоїть у храмі старенька бабця, яка пережила голодомори та війну, а поряд – її 15-річна внучка. То бабуся легко витримує всю службу, а дівчинці погано робиться, не може вистояти. Чому? Молодше покоління ослаблене духовно та фізично. Але ж молодь – наше майбутнє, держава повинна дбати про своїх громадян.
Бог є любов, а милосердя у нас стає дефіцитом. Ви тільки погляньте: понад сто тисяч бездомних дітей, тисячі онкохворих людей. А що діється у наших селах: люди спиваються і помирають. Я нещодавно був у Греції. Там кожен літній громадянин отримує від держави щомісяця тисячу євро. Люди доглянуті. Я намагаюся по можливості допомагати людям як священик і як лікар-ортопед.
Турбує протоієрея ще одна проблема:
– Зараз в Україні з’явилося багато різноманітних сект, лише у Києві офіційно зареєстровано понад 270. Ми втрачаємо наших людей. Адже Україна – православна держава з тисячолітньою історією. Зараз ніби багато віруючих, але мало якості. Люди приходять у храм тільки на великі свята.
Досить цікава історія, яким чином священик потрапив на Волинь:
– Наш економ, отець Варлаам, був тут у відрядженні. Їхав машиною і влетів у яму. Священику защемило два хребці і утворилася хребетна грижа. Його так скрутило, що він не міг ходити. Вже готувалися до операції. Владика Павел, знаючи, що я ортопед, запитав, чи можна щось зробити. Від операції відмовилися, і я приїхав на Волинь лікувати отця Варлаама тут, у санаторії. За десять тижнів вдалося поставити його на ноги. Таким чином я потрапив у «Лісову пісню». Був зачарований красою вашої землі. Дуже сподобалися волиняни своєю щирістю та відкритістю. У вас люди вітаються «Слава Богу». Я був цим вражений. Якщо так вітаються, значить, Бог у них в душі. Згодом познайомився з Віктором Наумовичем Карпуком, який тепер постійно запрошує мене на Волинь.
На завершення нашої розмови отець Олександр додав:
– Бажаю всім здоров’я духовного та тілесного. Буду молитися, щоб у нашій державі панував мир і спокій, а на чолі України були розумні люди, справжні патріоти, які дбатимуть про здоров’я нації, а не про власний добробут.
Кость ГАРБАРЧУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
