Не злякалася, не зрадила, не продалася…
Ганна Зелена
У квітні цього року жительці села Скулин Ковельського району Волині Ганні Йовівні Зеленій виповнилося 80 літ. Незважаючи на поважний вік, жінка повна сил та енергії. Її не зламали сталінські табори та страшні катування. Старенька хатинка Ганни Йовівни у Скулині стоїть біля церкви. У світлиці на стіні поряд з іконами портрети Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко. Таке сусідство мені доводилося бачити не один раз у селянських домівках. Наші люди все ще вірять цим політикам.
– Я тільки три зими ходила у польську школу. Коли почалася війна, мені було 14 років, – розпочала свої драматичні спогади волинянка. – У 1942-му році німці дощенту спалили село, залишилося лише кілька хатинок. Нам не було куди подітися, бо наша хата згоріла. Втекли до лісу. Батько викопав землянку, і ми там жили. Неподалік, в урочищі Бараки, знаходився табір повстанців, якими командував сотник Дяченко (псевдонім – авт.). Якось, коли пасла в лісі корів, познайомилася з ними. Спочатку повстанці до мене приглядалися. З часом, коли почали довіряти, їхній командир став давати мені різні завдання, які я старанно виконувала. Разом з іншими дівчатами збирала полотно, різала його, зшивала і робила повстанцям бинти.
Жінки, які мали швейні машинки, шили одяг, фарбували його в дубовій корі.
Кмітливу 15-річну дівчинку відправили на вишкіл, тобто на навчання в так звану «золоту сотню». Таким чином Ганя Абрамчук стала зв’язковою у повстанців. У коси заплітала зашифровані листи – грипси, і носила їх в Облапи, Доротище. Чимало різноманітних завдань довелося виконувати юній патріотці, ризикуючи своїм життям. Пригадала пані Ганна, як одного разу довелося прориватися їй на підводі через залізничний переїзд між Мар’янівкою та Радошином, який охороняли власовці. По Ганні відкрили вогонь, але вона проскочила і виконала завдання сотника – привезла повстанцям два кабани. Увечері приїхав до них сотник Дяченко і дякував батькам за сміливий вчинок їхньої дочки.
Найбільше запам’ятала той день, коли приймала присягу. До них тоді прибув легендарний Клим Савур. Тій присязі українка ніколи не зрадила.
Влітку 1944 року на Волинь повернулася радянська влада, а восени Ганну Абрамчук заарештували.
– Як найбільшого бандита, гнали мене в Ковель пішки п’ять солдатів з собаками, – зі сльозами на очах розповідає жінка. – Привели в капезе. А там таке робили, що не можна передати словами. Тільки той повірить, хто пережив подібне лихоліття. Били по голові і товкли так, що не знаю, як нині ще пам’ять маю.
Ганна Йовівна добре знає, хто її зрадив. Вона ж нікого не видала. Після жорстоких катувань її перевели в Луцьку тюрму. Тут досвідчені слідчі пішли на хитрість: сказали, що відпустять її додому, тільки потрібно виконати одне завдання – вбити провідника на псевдо Богун. Незважаючи на заперечення дівчини, що вона його не знає, їй дали невеличкий пістолет. Показали, як користуватися, дали тиждень часу і відпустили додому. Через кілька днів її знову заарештували. Після цього розпочалися ще страшніші катування.
– Між двері пальці затискали, під нігті голки заганяли, – розказує жахливі подробиці пані Ганна. – І все кричали: «Признавайся, суко бандерівська».
Але виявилося, це були ще не всі випробування юної волинянки. Кинули її в камеру, де вже було 54 дівчини. Вдень сиділи на цементній підлозі, а вночі вкладалися всі покотом спати.
Одного разу викликали її, в кабінеті було чотири чоловіки в білих халатах. Одягли заарештованій на ноги якусь резинку і щось включили, напевно, електричний струм, то так серце схопило, «ніби гадина здавила», каже Ганна Йовівна. Після цієї «процедури» закінчилися її тюремні муки. Патріотка отримала десять років таборів. Спочатку – пересильна тюрма на Холодній горі в Харкові. А згодом у зеківському вагоні «вивчала» українка географію всього Радянського Союзу: Урал, через чотири місяці – Петропавловськ-Камчатський. Далі – Хабаровськ та Красноярськ. В трюмах на баржі «ворогів народу» привезли в порт Дудинка. Звідти потрапила волинянка у сумнозвісні норильські табори. Скільки всього довелося пережити, навіть важко передати словами. Пані Ганна була учасницею знаменитого норильського повстання. Через постійні знущання охорони в’язні оголосили голодування і страйк – не виходили на роботу. Табірне начальство спочатку просило зеків, але зрозумівши, що ті не відступлять, розгромило повстання. На людей пустили танки.
– Коли солдати почали стріляти, – пригадує жінка, – мене поранило – розривна куля пройшла через весь таз. А далі нічого не пам’ятаю. Отямилася вже в лікарні. Почалося загальне зараження крові. Довелося перенести дев’ять операцій. А життя мені врятував знаменитий московський хірург, який сидів у таборі за звинуваченням в отруєнні письменника Максима Горького.
Після багаторічних поневірянь повернулася жінка на рідну Волинь. Непросто тут складалося життя. На старості літ Ганна Йовівна залишилася сама. Її кличе до себе найстарша донька Надія, яка живе у Владивостоці. Але жінка свій вік хоче дожити на рідній землі, за яку стільки вистраждала.
Кость ГАРБАРЧУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
