Через коханчину «лапшу» втратив кровну доньку
Підпис відсутній
Приїхав на роботу, а опинився у «трикутнику»
...Поїзд вистукував по рейках, а вони сиділи у напівпорожньому купе, обнявшись, і здавалося, що так само сильно б’ються їхні серця. Андрій і Таня їхали з Харківської області за направленням в поліський райцентр працювати лікарями. Як молодим спеціалістам їм зразу ж виділили двокімнатну квартиру неподалік від лікарні. А що потрібно було двом закоханим, які щойно побралися? Дах над головою, робота. Та й природа їм сподобалася: ліси, де так багато грибів і ягід, озера з рибою та дичиною. Друзів молоді медики не шукали, якось трималися осторонь. Разом ходили ловити карасів на ставок, а ввечері готували таку смачнющу юшку… Рецепт їм сказала старенька сусідка, яка полюбила їх, як своїх дітей. Не раз приходила баба Ганя до Андрія й Тані на вечорниці. “Запросіть когось додому, не будьте відлюдкуватими, – все радила, – бо скажуть, що ви горді, а нащо вам така слава”.
Тетяна зустрічалася з такими ж молодими медиками, які також приїхали після вузу в райцентр на роботу. А от Андрій перезнайомився зі всіма сусідами п’ятиповерхівки. Не раз пив пиво з Петром, який жив на одному поверсі. Чемно вітався з Галиною – вродливою жіночкою. Вона сама виховувала п’ятирічного сина. Якось Галька (так її називали в під’їзді) запросила Андрія переставити меблі. Прийшов і Петро. Після тягання столів, шаф, тумбочок господиня запросила чоловіків до столу, на якому парували голубці, смажена картопля з малосольними огірочками, стояла пляшка горілки. Гостина у сусідки затягнулася до пізнього вечора. Коли Андрій прийшов додому, Таня ревниво дорікнула йому: “Ти самотніх жіночок вже обслуговуєш?” “Що ти там нафантазувала? – тільки й кинув. – Їй важко без чоловічих рук, тому й допоміг”. Смачно позіхнувши, влігся спати.
Згодом як тільки покличе гарненька сусідка, Андрій поспішав їй на допомогу. І сусід Петро також. Дружина Петька (а саме так пестливо називала Галька сусіда) не раз говорила Тетяні, що ця “сучка” закрутить голову їхнім чоловікам. Таня не вірила, бо ж тільки три роки як одружилася з Андрієм. А чаювання трьох сусідів часом затягувалося допізна. Самотня жіночка залицялася то до Петра, то до Андрія. Одного разу, коли чоловіки зібралися йти додому, вона по-змовницьки підморгнула Петькові. Андрій, помітивши це, скромно вийшов з квартири…
Про “роман” Петра і Галини говорив увесь під’їзд. А він тільки віджартовувався, що то все наклеп, бо хто ж допоможе одинокій жінці по господарству, якщо не добрі сусіди: “Не робіть з мухи слона… Я свою жінку люблю”.
…Одного разу, коли Галя привезла картоплю з поля, то знову попросила Андрія допомогти (він якраз повернувся з чергування). Мішки поносили у підвал, і Галька, мило посміхнувшись, запросила сусіда на борщ. Після цього гостювання Андрій вже став забігати до спокусливої жінки ледь не щовечора. Вдома – сварки. Але чоловіка як магнітом тягнуло до матері-одиначки, яка зайняла “наступальну” позицію і не раз після любощів шептала Андрюші на вушко: “Та не слухай ти свою Таньку, вона що – свята? Моя знайома казала, що у неї шури-мури з вашим завідувачем відділення…” Галя як у воду дивилася – масла у вогонь вона підлила, і в молодій сім’ї почалися сер-йозні проблеми.
Через 10 років свою дитину… впізнав
…Таня ридма ридала на плечі завідувача відділення, вона завжди приходила до нього по пораду. Він, батько п’яти дітей, втішав молоденьку лікарку: “Перемелеться. У твоєму стані хвилюватися не можна. У нас з дружиною також по-всякому було, але діти нашу сім’ю зміцнили. Ти вже сказала йому? Народиш дитину – і все буде добре…” – ще не закінчив речення сивочолий лікар, як двері кабінету відчинив Андрій. Він почув саме останні слова. Гримнувши дверима, вибіг на вулицю. Вдома увечері наче громи гриміли. І хоч як не намагалася Таня пояснити Андрієві, що вона чекає його дитину, але він не повірив…
…Тієї ночі він не прийшов додому, а заночував у Галини. Вона раділа, пестила його кучері і примовляла: “Не переживай, у нас все буде добре…” Наступного дня Андрій спакував речі і переніс їх через коридор до Галини. Коли сусід Петько зустрів його, то аж рота розкрив від здивування: “Ти що, здурів? У тебе ж Таня – золото. А з Галькою хіба побавитись можна…” Гучний ляпас під вухо оглушив Петра. Він покрутив пальцем біля скроні, махнув рукою і пішов у свою квартиру. Більше до цієї теми з Андрієм не повертався, та й дружба у них перестала клеїтись, чоловіки при зустрічі обмежувалися лише скупим “добрий день”…
…Таня виїхала із селища через три дні. Допомагав їй завідувач відділення з дружиною. Куди переїхала Таня, Андрій не знав, йому було байдуже, бо він так обізлився на свою колишню дружину… А тут ще й Галина сказала, що у них буде дитина.
Дівчинка народилася здоровою, але з кожним місяцем Андрій став помічати, що в неї проблеми. У школу її не взяли, бо медкомісія виявила розумові відхилення. Куди тільки не возили Катрусю! Врешті-решт визнали, що вона інвалід… Батько навіть став подумувати, чи то не кара йому за зраду?
Чим далі, тим частіше згадував Таню. Де вона? А вона поселилася у своєму рідному місті, працювала за фахом і виховувала біляву доньку, копію Андрія. За кума Тетяна взяла завідувача відділення з далекого райцентру. Хоч зрідка, він навідувався з дружиною до своєї похресниці. І завжди запрошував її в гості. Іринка так любила хресного Богдана, що завжди після того, як він їхав додому, казала: “Та коли ми вже поїдемо до нього у гості? Мамусю, хочу до нього…”
Десять літ Тетяна не зважувалася приїхати на Полісся, у райцентр, де жив її Андрій. Але переконання кума та слізні прохання доньки взяли гору: і вона поїхала. Тільки тепер з дівчинкою. Серце, здавалося, вирветься з грудей. Знайомі вулиці, лікарня і… будинок, де її зрадили, розбили сім’ю. Тетяна поселилася в кумів. Вирішила відвідати колишніх колег. Іринка попросилася з мамою. Хоч накрапав дощ, але дитина, схопивши парасольку, защебетала: “До хрещеного на роботу, до хрещеного…” До Тетяни віталися колишні колеги, розпитували про життя і придивлялися до Іринки. В один голос казали: “Викапаний тато…”
На порозі лікарні Тетяна лоб в лоб зустрілася з Андрієм. Мовчали довго… Він не міг відірвати погляду від дитини. Бо на нього дивилася точна його копія.
– Моя?… Прости, – тільки й мовив.
А Тетяна вже поспішала геть.
Увечері скандал вже був у сім’ї Гальки та Андрія. Він розповів співмешканці про доньку, пригадавши, як вона наговорювала на його дружину десять літ тому, запевняючи, що в неї “шури-мури” з іншим. Запальна Галька не стрималась і випалила:
– Ти як був дурнем, так і будеш. Поспішив до мене в тепле ліжко? То і рости Петькову Катьку. Він – справжній мужик, не те, що ти, скигля… – і запнулась, бо усвідомила, що ляпнула не те.
Таня Андрієві в ті дні так і не простила. Від’їжджаючи на батьківщину, тільки сказала: “Не знаю. Можливо, колись і відійде від серця…” Ці слова дали йому надію, бо незабаром він розрахувався з роботи і переїхав у місто, де жили його дружина і донька. Щоб бути поруч і вимолювати прощення.
Маргарита ІВАНОВСЬКА,
Рівненська область
| Comments: |
