Як Степан інвалідом прикидався
Жив колись у селі чоловік Степан. Жартівник, яких варто ще пошукати. Про його веселі вигадки можна було б розповідати й розповідати. Але зупинимось на одній.
Раніше Степан працював на Сарненському автотранспортному підприємстві. Згодом розрахувався й пішов працювати в колгосп. Якось йому довелося побувати в районному центрі. Владнавши свої справи, вирішив підкріпитися в кафе, яке завсідники охрестили “Сім сходинок”. Зайшов. Раптом помітив, що за столиками сидять його колишні колеги-шофери й “керують” біля пива та ще чогось міцнішого. Степан підтюпцем вибіг на вулицю. Швидко витягнув руку з правого рукава, рукав встромив у кишеню і, зобразивши кисле й нещасне обличчя, повернувся назад.
– Степане! – впізнавши колишнього колегу, вигукнув хтось із присутніх. – Що? Коли? Як?
– Важко розказувати, хлопці. Давно вже. Третю групу дали, на хліб-сіль вистачає…
– Сідай, друже. Сто грамів ще вживаєш?
– Та що там сто, – сказав хтось. – Склянку йому!
Принесли склянку. Налили. І тут сталося непередбачене. Практики працювати лівою рукою у новоспеченого “інваліда” не було, хіба що декілька хвилин. Права ж рука, яка так не хотіла вдавати із себе обрубка, рвучко вистрибнула з “підпілля” і за звичкою потяглася до склянки з горілкою.
Леонід КУЛІШ-ЗІНЬКІВ,
с. Кричильськ,
Сарненський район,
Рівненська область
| Comments: |
