Гоменюк з Бокійми робить погоду у «Таврії»

Руні – це ім’я юного англійського футболіста, якого знають в усьому світі. А ось хто такий український Руні? Не буду довго інтригувати пересічного читача, скажу відразу – це Володимир Гоменюк із сімферопольської “Таврії”, яка цьогоріч виборола престижне п’яте місце у чемпіонаті України. Принаймні, таке гарне і цілком вмотивоване прізвисько дали йому тренери. Як ставиться до нього сам футболіст і як йому пощастило “прорватися” до вищелігівської еліти з провінційної глибинки (тут варто зазначити, що Гоменюк – уродженець села Бокійма Млинівського району, що на Рівненщині) – про це та інше повідав сам Володимир під час міжсезонних канікул, коли завітав у родинне обійстя.

– Свої футбольні ази я отримав, звісно ж, у Бокіймі, – розповідає Володимир Гоменюк, – спочатку у шкільній, потім – у сільській командах під керівництвом тренера Миколи Рудковського. Ще навчаючись у школі, почав грати за друголігову млинівську “Ікву”. Невдовзі потрапив на збір у полтавську “Ворсклу”. Там, у дублі, мене запримітив тренер Олег Федорчук і запросив спробувати свої сили у “Таврії”. На початок – “у дублі”. Коли ж удома грали проти “Чорноморця”, вийшов на заміну в основному складі. На цю мить “Таврія” програвала 0:2, а завершила матч внічию. Я тоді жодного гола не забив, але свій вклад в остаточний результат зробив. Поза увагою тренерів, уболівальників це, звичайно, не залишилося, і відтоді мене все частіше почали залучати до “основи”.
– Як оцінюєш виступ команди у минулому сезоні, чи могли краще?
– Звичайно, п’яте місце у чемпіонаті та вихід у півфінал кубка України варто розцінювати як успіх. Що стосується кубка, то були, як кажуть, уже одною ногою у фіналі. Трішки не пофортунило. На початку чемпіонату неофіційно обумовлювалося – було б добре потрапити у кубок УЄФА, хоч усі добре розуміли, що боротьба за путівки у єврокубки буде запеклою. Втім, у цій боротьбі ми зрозуміли, що навіть з “грандами” можна боротися.
– Говориш про “грандів” і, мабуть, маєш на увазі не тільки їхні кадрові, але й фінансові можливості.
– Я гравець, і моє завдання оцінювати насамперед гру, а не фінансові можливості, хоч від бюджету, зрозуміло, залежить боєздатність команди. Єдине, що можу сказати – “Таврія” не в лідерах, але й не пасе задніх у вирішенні фінансових питань. Її “казна” становить 5 мільйонів доларів, і в тому, що команда з Криму злагоджено функ-ціонує, звичайно ж, найбільша заслуга президента клубу Сергія Куніцина.
– А ось амплуа Гоменюка – форвард. А форвард, без сумніву, любить рахувати забиті м’ячі…
– …І не любить рахувати попадання у штангу чи перекладину. Кажу так, бо в мене цих попадань було стільки ж, як і голів. Не пофортунило. Хоча, з іншого боку, вісім голів за сезон для дебютанта – результат вельми непоганий. А найпам’ятнішим став гол, забитий у півфіналі кубка у ворота “Шахтаря”. Я, коли був біля кутового прапорця, прокинув м’яч між ногами захисника, обійшов його і завдав точного удару. Шкода лишень, що ми у тому матчі не вирвали перемогу…
– Скільки часу маєш на відпочинок після сезону?                                               
– Усього шість днів. Далі – двотижневий збір в Австрії. В рамках підготовки до нового сезону зіграємо декілька спаринг-матчів.
– А ще влітку Гоменюк має обов’язково скласти іспити, бо знаю, ти – студент?
– Так, студент Запорізького національного університету, який має філію у Сімферополі. Я навчаюся за спеціальністю “спортивна реабілітація”. Але щодо цьогорічної літньої сесії, то вона уже позаду. На клопотання кримської федерації спорту маю можливість складати іспити достроково. Моя група зараз якраз цим переймається, а я вже екзаменаційний бар’єр подолав. Причому, цілком нормально. З цього приводу мене часто запитують: чи, мовляв, спортсмен не має якихось поблажок. Чесно кажучи, ставлення з боку викладачів різне. Отож, левову частку вільного часу стараюся приділити навчальній університетській програмі.
– А дружиш у команді з ким?
– Найбільше з Олександром Ковпаком, хоч не перебільшу, кажучи, що вся команда – це напрочуд здружений колектив.
– Про Гоменюка можна сказати, що він – дисциплінований гравець?
– Думаю, що можна. Навіть поза полем намагаюся дотримуватися неписаного правила – футболіст, який поважає себе, повинен триматися “у рамках”. Зрештою, до цього його зобов’язує своєрідна дисциплінарна система, запроваджена у клубі. Коли був удома, став на вагу і побачив, що набрав півтора кілограма понад норму. Це ще нічого. А ось якби приїхав після канікул і на вазі перевищив би норму на три кілограми, то вже підпав би під штраф. І так по багатьох пунктах – можна “заробити” аж до тисячі умовних одиниць штрафу. Цікавитеся, чи Гоменюка штрафували? Персонально – ні, а ось за програш “Зорі” (1:2), в якої ми зобов’язані були вигравати, оштрафованою виявилася вся команда, в тому числі і я. Причому, справедливо, бо не віддалися сповна грі.
– Виходить, що у “Таврії” загалом “залізна” дисципліна, яка не дозволяє спортсменові навіть пива попити?..
– Чому ж. Безалкогольне пиво навіть інколи рекомендують лікарі, бо в ньому – маса поживних речовин. Ми торік, наприклад, були на зборі в Австрії, а там в одній місцевій команді таке правило – після матчу до роздягальні заносять ящик пива, і ним футболісти смакують, відновлюють сили. Втім, це зовсім не асоціюється з алкоголем. Поняття “алкоголь” та “професійний футболіст” взагалі не повинні поєднуватися. Роблю такий висновок і з власного досвіду.

– З цього приводу хтось відомий сказав: у справжнього футболіста гра завжди повинна бути тверезою, щоби від неї п’яніли уболівальники. До речі, хто твої найпалкіші шанувальники?
– Тато з мамою. Правда, вони частіше дивляться матчі “Таврії” по телебаченню. А ось у Львові, коли ми зустрічалися з “Карпатами”, вийшовши на поле, я ніби відчув якусь додаткову внутрішню силу. Відразу зрозумів, що батьки є на стадіоні. Так, зрештою, і виявилося. А ще, звичайно, за мене дуже переживає моя дівчина Юля – і це додає наснаги.
– До того ж, вочевидь, і на шляху до заповітної мрії. Якщо не секрет, у чому вона полягає – в переході в більш іменитий клуб, у прагненні стати головним голеадором, чи…
– Не варто забігати наперед. Нині я – гравець “Таврії”. Значить, її патріот. Тим паче, що контракт із сімферопольською командою – до 2008 року. А ось потрапити у збірну країни – цією мрією, мабуть, пройнятий кожен футболіст. А досягти її можна дуже копіткою працею. Отож, нічого не лишається, як працювати у поті чола, вдосконалювати майстерність, жити футболом і віддаватися йому сповна.
– Так, як згаданий Руні. Він заради футболу навіть скандали влаштовує…
– Я б це скандалами не назвав. Просто Руні на футбольному полі проявляє злість, і в цьому, як на мене, немає нічого поганого. Значить, футболіст пройнятий емоціями, що у стократ разів краще, ніж бути пройнятим розважливістю чи спокоєм. А щодо того, що мене охрестили українським Руні, то це з легкої руки чи, правильніше, з легкого слова Олега Федорчука. Зрештою, практично кожен футболіст має прізвисько – і це нормальне явище. Я б сказав, навіть стимулююче – бо ти маєш виправдовувати своє прізвисько.
– Ось на цій уболівальницькій ноті я й бажаю Гоменюкові нових голів, перемог і ще більшої прихильності від футбольного світу.
– Дякую. Розумію, що все це саме собою не прийде. Отож, буду старатися, зокрема й заради земляків.
Інтерв’ю взяв Сергій Новак,
Рівненська область

• Нравится
•