Охоронець бізнесменів став професійним різьбярем

Дизайну помешкання цієї звичайної сім’ї міг би позаздрити не один «новий українець». Тут зовсім немає фабричних дерев’яних меблів. Усе – столи, тумби, двері, шафи, навіть годинники – зроблено господарем власноруч. Лучанин Олексій Редька, начальник охорони Волинських магістральних електромереж, не тільки сам столярує, а й різьбить розкішні візерунки.

Різьба Олексія Редьки насичена філософією Сходу. На ужиткових речах зображені Будда, дракони, священні жуки скоробеї, також воїни та служниці з гробниці єгипетського фараона Тутанхамона... Треба бути не лише філософом, а й мати відмінний смак, щоб настільки гармонійно усе це поєднати.
– О, то гени, – каже дружина Олексія Майя. – Його дід Яків був умільцем на всі руки. Чоловік не раз згадує, як дідусь змалку вчив його любити дерево, працювати з ним.
Потім була художня школа у Луцьку, де вже школярем зміг глибше доторкнутися до різних граней мистецтва, спеціалізоване професійно-технічне училище №5 у Ковелі, де здобув спеціальність різьбяра по дереву. А далі юнацька мрія покликала далеко від Волині, аж у Рязань (Росія) – марив бути військовим. Правда, розвал Союзу вніс корективи у навчання, і Олексій був змушений повернутися у рідний край. З такою хорошою фаховою підготовкою молодого бійця одразу забрали у спецпідрозділ «Беркут». Три роки був у групі захвату, а потім перейшов на «вільні хліби» – почав працювати охоронцем бізнесменів. Про своє хобі тоді й не згадував, бо працювати з деревом було ніколи. Тепер Олексій Редька обіймає солідну посаду – він начальник охорони Волинських магістральних мереж. А вдома викроює вільний час й відроджує дідівське ремесло.
За майстерню слугує дитяча кімната донечки Аліни. Тимчасово, поки тато і їй не створить казковий інтер’єр. Тут лежить увесь робочий інструмент, а також зберігаються та сушаться різноманітні дошки.
– З яким деревом любите працювати? – цікавлюся у майстра.
– Для різьби підходить, фактично, будь-яке. Хоча віддаю перевагу фруктовим деревам. У роботі добра вишня, черешня, груша. Вони дають розкішні відтінки й мають особливий аромат. Але на велику роботу такої деревини важко назбирати. Чудовий матеріал – абрикос. Коли різьбиш, відчуття таке, наче тримаєш в руках не дерево, а ебоніт.
Шафи майстер виготовляє із сосни та липи, столи – з тополі. Вони не такі вередливі, як, скажімо, бук, який не любить вологу. З цього надміцного дерева Олексій виготовив настінний годинник – Будда постійно нагадує Редькам про плинність часу...
Господар дістає зошит з ескізами майбутніх робіт – десятки розробок, тисячі графічних зображень. Більшість ідей уже навіть перенесені на міліметрову кальку й чекають рук майстра. Та різьбяр зізнається, що тепер часу для творчості бракує.
– Якби зорганізувати виставку Ваших робіт, довелося б винести майже усе з квартири. Це, мабуть, цілий скарб?
– Мені зараз важко сказати, яка сьогодні вартість усіх цих робіт, – каже Олексій Ярославович. – Єдина річ, яку три роки тому оцінили німці – китайський чайний столик. За нього тоді, не торгуючись, давали 2,5 тисячі марок. Але робив його не для продажу. Працюю, як кажуть, з прицілом на малечу – думаю, це буде хороше придане моїй красуні.
Наталія КРАВЧУК,
м. Луцьк
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

 

• Нравится
•