Героїчне село Богуші

Феномен демографічного сплеску у Тишицькій сільській раді, де щороку народжується понад сто дітей, ще будуть досліджувати. Не надто зручні дороги, віддаленість від обласного центру, безробіття… Але села тут не вмирають.  У Тишиці і Богушах немає хат-пусток, зате видно просторі новобудови (в рік зводиться по 15 будинків), вулицями влітку бігає багато дітлахів, замурзаних, в пилюці, але щасливих. Народжуваність втричі вища, ніж смертність. І не дивно. Адже по сільській раді проживає 200 багатодітних сімей і більше 40 матерів-героїнь!..

Замість того, щоб народжувати дітей, вигулюють по… троє собак

Чоловік Ольги Крук із віддалених (де всього 270 дворів, з яких у 100 проживають багатодітні родини) Богушів радіє, що у нього семеро хлопчиків і дівчинка. Хоч чоловікові й доводиться заробляти на сім’ю аж в Москві, та він не засмучується, а дивується, коли йому росіяни співчутливо кажуть: “Ой, багато в тебе дітей…” На це він таким жалісникам відповідає: “Ви себе шкодуйте, що по три собаки вигулюєте, а біля них тільки одна дитинка… На собак бо ще більше витрачаєте, ніж на дитя. І годуєте їх краще, ніж робітників з України…”
…Колись до Книги рекордів України потрапили волинські Бірки як найбагатодітніше село в Європі, де проживає 40 матерів-героїнь. Сьогодні цей статус по праву перейняли, напевне, Богуші, які належать до Тишицької сільської ради Березнівського району на Рівненщині. Лише у травні цього року Президент України присвоїв почесне звання 23 богушанкам, десятеро з яких мають однакове прізвище – Осійчук. У сільській раді поцікавились, чи, бува, це не родичі. Ні. Але схоже, що наступного року до цього списку приєднаються ще декілька жінок-осійчучок, бо мають також по більш ніж п’ятеро діток. Всього ж по Тишицькій сільській раді до Дня матері удостоїлись орденів за материнство аж 31 берегиня сімейного вогнища. Із усього списку президентського указу найбільше жінок з Рівненщини.
Особливих заробітків у Богушах немає. Люди взяли землю, утримують худобу, і в такий спосіб виживають. Діти у цих селах самі собі заробляють на обновки та на зошити до першого вересня, збираючи і продаючи ягоди. А ще сімейний бюджет не розтринькується, бо всі богушівські сім’ї – порядні, віруючі й на горілку не витрачають ні копійки. Тому й не дивно, що багато багатодітних живуть у нових просторих оселях. Попри те, що в таких хатах мешкає по п’ятнадцять душ, скрізь, де ми не побували (притому, приїхали без попередження), було чисто, в кімнатах прибрано, ніби на свято.
– Бо всі багатодітні родини дружні, одне одному допомагають. Вони працьовиті, в цих сім’ях нагадувати дітям про їхні обов’язки не потрібно, – каже сільський голова Надія Ковбар. – Зазвичай, одні в кімнатах лад наводять, інші, дивись, вже городи виполюють, сіно біжать з батьками згрібати, хтось братика чи сестричку доглядає.

Краще б той літак-винищувач на школу впав

– У нас таких слів в сім’ї як “не буду робити, бо спина болить” чи “мені не хочеться…” не почуєш, – додає мати одинадцяти дітей Катерина Осійчук. – Кожен знає свої обов’язки.
Нещодавно жінка повернулася з Києва. Перший раз вона їздила в столицю на присягу до сина. Вдруге її покликали до Києва у травні, коли Президент присвоїв звання “Мати-героїня”.
– Нас нагородили орденами і сказали, щоб висловили свої побажання, – продовжує Катерина Олександрівна. – А які у мене побажання для себе? Ніяких. Працюємо, живемо. Я сказала тільки, що в нашому селі Богуші триста учнів, а школа вже 15 літ аварійна, діти у дві зміни навчаються, бо немає просторого приміщення.
Після цього у Богуші приїхала народний депутат України V скликання Лілія Григорович. Насамперед завітала до школи, яка збудована у сорокових роках минулого століття із розкуркулених старих клунь. Вже у 1992 році вона офіційно вважалась аварійною. Однак діти навчалися в класах, де стелю підпирали кілками, бо провисла і могла в будь-який момент комусь обвалитися на голову.
– Уроки проводимо в дитсадочку і пристосованій шкільній майстерні, – розповіла Наталія Семенюк, педагог-організатор Богушівської загальноосвітньої школи I-II ступенів. – Заняття – у дві зміни, в класах навчається по тридцять учнів. Не дивина, що у нас взимку багато дітей хворіли на грип, бо ми не встигали навіть провітрювати класи. А коли до нас приїхала народний депутат, то більше говорила про вибори. Ми не проти, але нас хвилювала насамперед наша проблема – коли ж буде нова школа? Однак від гості з Києва ми нічого втішного не почули…
…Десь наприкінці вісімдесятих років у небі над Богушами вибухнув літак-винищувач (тоді казали, що він важив 27 тонн). Поз’їжджалися сюди військові, збираючи по частинах залишки літака. Тіло пілота знайшли в сусідньому селі Князівка, його відірвану ногу, як пригадували богушівці, – за кілька кілометрів від тіла, а от кабіна літака впала на город біля школи в Богушах. «І чому не на школу? – скрушно хитають головами сьогодні жителі села. – Вже б давно мали нову…»
– Питання про будівництво школи помалу вирішується. А коли вона буде, достеменно сказати не можу, – зазначила сільський голова. – За кошти місцевого бюджету замовили технічну документацію на навчальний заклад. Обіцяє допомогти районна влада. Але поки що діти навчатимуться у пристосованому приміщенні. Але те, що школа тут потрібна – факт. Бо тільки діток до року у Богушах 40. А це вже два класи. Тобто народжуваність не падає.
І Надія Миколаївна зазначила, що в деяких сім’ях в селі є навіть близнюки. Наприклад, у Галини Євстахіївни та Івана Яковича Осійчуків – десятеро синів і дочок. Старші дуже люблять бавитися з півторарічними Олею та Олесею.
– Моїй найстаршій доньці Ірині 22 роки. Ми багаті на дочок, їх у нас аж семеро, – усміхається жінка. – П’ятеро – вже справжні помічниці, маленьких доглядають.
Через день для великої родини мама пече аж по 13(!) великих хлібин. Хоча, як зазначила господиня, для жіночої половини продуктів потрібно менше. Недавно велика родина перейшла жити в нову хату. Чоловік з дружиною працювали все життя в колгоспі, тому доводилося копійку до копійки складати, щоб розширити житло. Близнюків має і рідний брат Галини Осійчук. Та чи не найбагатодітніша родина (мають 13 синів і доньок) у Петра Карповича та Галини Сергіївни Васильців. Так, як сказала Галина Євстахіївна, всім вистачить місця за столом.
Можливо, думаючи про поліпшення демографічної ситуації в Україні, потрібно всім міністерським чиновникам спочатку завітати у це багате на дзвінкий дитячий сміх село Богуші й не агітувати їх на вибори, а допомогти збудувати хоча б школу. Про стіл же і до столу вони дбають самі – важкою працею на землі та заробітками далеко від дому…
Марія ДУБУК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

 

• Нравится
•