Львівський коваль виготовляє вироби для Тернопільщини і Європи

Усі ковалі чимось схожі один на одного. Врівноважені, небагатослівні, розсудливі. Львів’янин Богдан Лемик не є винятком, ось лише статура у нього, всупереч нашим уявленням про билинних ковалів-велетнів, не богатирська. Це однак не заважає майстрові міцно тримати у руках молот. Коли йде серйозна ковка, за день він робить до трьох тисяч ударів інструментом. „Праця, – каже, – важка, але без неї я себе не уявляю”.

Богдан Лемик навчався на „просто” художника, а став художником по металу. Ковальством він займається дванадцять років, п’ять з яких тісно пов’язали умільця з Тернопільщиною. У 2002 році місцевий підприємець Михайло Гросуляк запросив львів’янина оформити ковальськими виробами свій ресторан „Старий млин”. Цей заклад тернополянин вирішив збудувати після поїздки до Іспанії, де на нього сильне враження справила архітектура геніального Антоніо Гауді. „Старий млин” вийшов цілком у дусі каталонського маестро – химерно-оригінальний, щедро наповнений українськими старожитностями. Серед них гідне місце посіли і ковані речі Богдана Лемика. Після того, як він впорався із замовленням, почали надходити інші, тож ковалеві довелося мотатися між Львовом і Тернополем ще рік. А потім його переманили до Збаража, історичного райцентру на Тернопільщині, де роботи, як виявилося, був непочатий край. У кузні одного місцевого жителя пан Богдан працював над замовленням державного історико-архітектурного заповідника: кував огорожу, світильники чотирьох видів, герб для пам’ятки архітектури XVII століття – Збаразького замку. Сьогодні майстер виготовляє балкон, який спорудять над центральним входом до тернопільського кафедрального собору.  
– Речі спочатку народжуються в моїй уяві, а вже потім стають реальними виробами з металу – підсвічниками, квітами, меблями, огорожами, брамами, – розповів Богдан Лемик. – Все, що мені потрібно для початку, – олівець і аркуш паперу. Комп’ютером, який, мабуть, полегшив би роботу, не користуюся. Зазвичай замовники покладаються на мій хист і не втручаються у творчий процес. У такому випадку я мобілізую себе повністю і творю „без страху та докору”.
Пан Богдан є ковалем-самоуком, але за художнім вирішенням його вироби не поступаються речам прославлених майстрів ковальської справи. Свідченням тому – замовлення, отримані від європейців. Три роки тому Богдан Лемик почав співпрацювати з фірмою „Грінсіті” з міста Клемонт, що біля Ліона. Вона займається благоустроєм багатьох міст Європи.
– З представниками фірми мене познайомила одна тернополянка, – каже майстер. – Коли вони приїхали в Україну, то поцікавилися, чим можу здивувати, і я запропонував ідеї для топіару. Це давнє мистецтво, яке бере свій початок з часів Римської імперії. Дослівно „топіар” означає „садівник ландшафтного орнаменту”, або ж художня стрижка рослин. Сади, у яких рослинам надавали форму кубів, шарів, пірамід, спіралей і навіть людей та тварин з’явилися у Європі в епоху Ренесансу. Ми зробили для французів основи під топіар із футболістів, зайчиків, жучків. Поїхала до Європи і не одна наша металева бджола з розмахом крил у три метри. Крила у таких комашок прозорі, а тулуб французи обсаджують квітами. Це дуже красиво.
На замовлення Ліонського муніципалітету львів’янином та його помічниками була виготовлена пара коней, впряжених у карету. Коників зробили у натуральну величину із так званого рваного заліза. А у дерев’яну карету французькі озеленювачі вклали згодом мішки із землею, фітодизайнер висадив квіти. Нині біля цієї композиції-клумби полюбляють фотографуватися молодята... Така ж конструкція прикрашає одну з вулиць Відня.
– Типовим зразком топіару був годинник, який я запам’ятав з дитинства, – пригадав Богдан Лемик. – Він висів на мурі костьолу Бенедиктів на нинішній вулиці Митній у Львові. Циферблат і стрілки годинника були виготовлені з квітів, механізм показував час.
Незважаючи на те, що основний масив знань ковальської школи втрачено, деякі секрети сучасні умільці усе ж зуміли відродити. За словами Богдана Лемика, моду на ковані вироби, зокрема, у Львові відроджують останніми роками такі аси ремесла як Олег Беньковський і Микола Візінський.
– До металу потрібно ставитися з повагою, лише тоді він підкориться і стане слухняним, як пластилін, – переконаний Богдан Лемик. – А інколи залізо „впирається” і диктує не зовсім те, що задумав майстер. Ніби втручається щось іще, крім твоїх бажань і планів...
Хоча недавно Богдан Лемик відкрив свою кузню у Львові, зі Збаражем він не розлучатиметься – бодай двічі на місяць навідуватиметься до кузні, в якій зробив багато красивих і неповторних речей.
Євгенія Ліщук,
Тернопільська область

 

• Нравится
•