«Спокуса Єви» пасічника №13
Анатолій ГАРЛІНСЬКИЙ на пасіці
На тихій сільській вулиці у Вівчицьку хати Гарлінських не видно з дороги. Вона повністю захована великим садом. Господар Анатолій Никанорович якраз працював біля вуликів. Ми зупинилися, пасічник пояснив, як потрібно до них підходити, щоб бджола не вкусила. І дійсно, коли не робити різких рухів і не махати руками: вони не чіпають. Ми присіли на лавці в холодочку і повели цікаву розмову, починаючи бджолами і закінчуючи трутнями у парламенті.
Трудове життя Анатолія Гарлінського пов’язане із залізницею. Працював провідником, бригадиром поїзда. Згодом довелося під час служби в армії будувати залізницю від Смоленська до Можайська.
Анатолій Никанорович з гумором розповів, як йому пропонували у 1953 році вступити в Комуністичну партію. Адже в ті часи навіть невеличкий начальник мав бути партійним:
– Викликав мене парторг і розказує. А я все думаю, як відмовитися. Адже тоді щотижня проводилися політзаняття, на яких вивчали історію партії. Це ж їдь після роботи. Кажу парторгові: „Нічого не буде, я в селі живу, і в мене вже партія є”. Секретар як це почув, то аж підскочив: „Яка партія?” Показую йому свої руки і кажу: „Десять пальців – то вся моя партія”. А він вже думав, що у мене є якась підпільна організація у Вівчицьку. Після цієї розмови більше мене в партію не агітували, видно, вирішили, що не достойний. Ось так і прожив безпартійним.
А бджолами він займається з 1945 року, коли впіймав свій перший рій.
– В дитинстві, ще як був малий, – згадує пасічник свої перші кроки у бджільництві, – то так грався: робив невеличкі вулики, на городі ловив бджоли і запускав їх. А вранці випускав мед збирати, але ж тями то не було, що треба матку, тоді й бджоли будуть вестися. Серйозно до цієї справи взявся з двадцяти літ і так уже 62 роки бджолярую.
Цікаво, що мед Анатолій Гарлінський не дуже любить. Та й багато його не з’їси. А ходити біля бджіл може з ранку до ночі. Багаторічний досвід та спостереження допомогли йому зробити цікаві відкриття та винаходи. Серед них такі, що не мають аналогів у світовій практиці. І пасічник продемонстрував ройовик, який придумав сам, – спеціальна пастка, щоб ловити рій, універсальний лоток-веранда. Роботами сільського винахідника зацікавилися українські та російські вчені. Анатолія Никаноровича запрошували в Москву на Виставку досягнень народного господарства. Є його винаходи у музеї Київського інституту бджільництва імені Петра Прокоповича. А на вході в інститут стоїть старовинний 100-літній вулик з пасіки волинянина.
Анатолій Никанорович показав нам свій великий та доглянутий сад, в якому чимало рідкісних дерев та кущів: їстівний каштан, кедр, чорна і жовта малина, смородина, яка росте деревцем. Цікавлюся про виведений ним рідкісний сорт яблунь, якого більше ні в кого із садоводів України немає. На ці слова господар тільки усміхнувся і став пояснювати:
– Мав клопіт з тими яблунями. Якось були в мене вчені люди зі Львова, які займаються бджільництвом, дивилися сад. Водив їх, розповідав про кожне дерево. У мене була яблуня «Симиренка», до неї я прищепив інше дерево, також яблуню. Вона росла в сусідів, але від проливного дощу зламалася. Львів’яни поцікавилися, як дерево називається. Я пожартував, сказав тим науковцям, що то новий сорт – „Спокуса Єви”. Всі знають, що Єва спокусила Адама, але щоб хтось її спокусив, то такого ніхто не чув. Кажу їм, що саме тут, у моєму саду, жили Адам і Єва, і з покоління в покоління це дерево перейшло до мене. Найцікавіше, що вони сприйняли це всерйоз, написали в журнал, що є така яблуня. А потім таке почалося: мене закидали листами з проханням прислати саджанець. Один чоловік написав, що має майже всі сорти, тільки ще такого у нього немає.
***
Щоденна клопітка робота біля бджіл дає Анатолію Никаноровичу сили та енергію. Під час нашої розмови господар жартував, розповідав цікаві історії зі свого бджолярського та залізничного життя. Хочеться вірити, що будуть ще нові винаходи та відкриття, адже Анатолій Гарлінський – великий оптиміст та життєлюб.
Кость ГАРБАРЧУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
