У Брест призначений новий Генеральний консул України
Іван Іванович Баранчик народився 1 лютого 1951 року на Закарпатті. Закінчив Свалявський політехнічний технікум. Відразу після закінчення працював у місті Володимирець (на кордоні з Білоруссю) майстром і начальником цеху на консервному заводі. Через рік 22-річного фахівця запросили на посаду головного інженера Клеванського харчокомбінату. Ще через два роки Іван Баранчик був призначений директором консервного заводу на Закарпатті.
У 1980 році закінчив Уманський сільськогосподарський інститут, потім – Київський славістичний університет, факультет міжнародних відносин. Кандидат економічних наук.
Вісім років був керівником агропромислового підприємства, у 1998 році обраний депутатом Верховної Ради України III скликання, де працював у комітеті закордонних справ. Після закінчення депутатського тер-міну керував регіональним представництвом Міністерства закордонних справ в Ужгороді. 28 травня 2007 року призначений Генеральним консулом України в Бресті. Одружений, має дорослого сина.
– Іване Івановичу, які Ваші перші враження про Білорусь?
– Мені дуже сподобався Брест, чисте, акуратне місто. Видно, що тут є справжні господарі – скрізь проводиться ремонт, помітне поліпшення інфраструктури міста, гарні дороги. Приємні люди.
– З чого почали свою роботу в новому статусі?
– У даний час намагаюся робити офіційні візити. Приємно, що всі, з ким зустрічався, бажають співпрацювати з Україною, це справді дуже важливо для наших народів. У перші дні перебування на білоруській землі був у Міністерстві закордонних справ, їздив у Гродно, де зустрічався з Генеральними консулами Литви і Польщі. Запам’яталася зустріч з керівником СПК “Остромечево” Олексієм Скакуном. У цьому господарстві висока культура землеробства, вражає масштаб застосування сучасних технологій.
– На яких напрямках, як Генеральний консул, Ви сфокусували свою увагу?
– Основне завдання консульства – захищати інтереси громадян України в Білорусі. Я бачу проблему в тому, що громадяни України, які постійно проживають в Білорусі, повинні оплачувати лікування, хоча вони є платниками податків цієї країни. Друге питання, яким думаю зайнятися, – триденний термін для реєстрації українських громадян, що тимчасово перебувають у Білорусі. Хотілося б вирішити й інші питання співробітництва прикордонних регіонів. Думаю налагодити активну роботу з українською діаспорою. Важливо, щоб українці не забували свої корені, традиції батьків. У перспективі, можливо, відкриємо класи з українською мовою навчання. І що важливо – відродити вивчення української у вищих навчальних закладах Білорусі. Хотілося б, щоб білоруські студенти сприймали українську мову як перспективну, як мову ділового спілкування.
Тетяна ШЕЛАМОВА
| Comments: |
