Футбольну команду збирав… на небі
Підпис відсутній
«Або м’яч, або я»
Вона так і не змогла пробачити чоловікові їхнього весілля. Це було ніби прощання з футболом. Хлопчаки з його команди прийшли в ЗАГС у формі – усі, як один. Перебиваючи слова обрядовця, вони гукали “оле-оле-оле!”, дули в дудки й м’ячем передавали одне одному паси. Для Олександра це була велика несподіванка – хіба він міг подумати, що учні так зворушливо віддячать за його зраду. Мовчки опустив голову й ковтав сльозу. Олена все поглядала скоса на нареченого і чекала, що він припинить “цей балаган”, але Саша вперше з моменту їхнього знайомства сердито сіпнув її за руку:
– Не смій! Вони востаннє прийшли до мене. Я дуже перед ними завинив…
***
Батько Олени покликав зятя у бізнес. Знав, що Саша – надійний чоловік, йому можна довірити важливі справи. Швидко зять став керуючим на його фірмі, придбав хорошу трикімнатну квартиру. Невдовзі Олена завагітніла й народила Саші сина. Чоловік не тямив себе від щастя! Коли малюк вперше зіп’явся на ноженята, тато подарував йому м’ячика, щоб міг копати, навчився вимовляти перші слова – купив свисток. Потім шорти, малесенькі гетри (їх спеціально виготовляли на замовлення), кросівочки… Але коли Саша почав водити Андрійка на стадіон на тренування, знову втрутилася Олена:
– Ми ж з тобою домовлялися – ніякого футболу. Або м’яч, або я.
І він знову її послухав…
«Мерсом» в’їхав у бетонний стовп
Андрійка записали на танці. Не дуже таке заняття припало йому до душі, але хлопчик був надзвичайно пластичний, і найрізноманітніші “па” йому добре вдавалися. Олена раділа, що й тепер добилася свого, але з того часу Сашко почав від неї віддалятися. Не те, щоб розлюбив. Просто став якимсь байдужим до сімейних справ, більш дратівливим, чи що. Олена забула, коли вони усі разом виїжджали на природу, гуляли в парку, ходили в кіно. Хоч зовні ніби було все добре, Сашко виглядав дуже нещасливим. А потім почав випивати…
– Схаменися! – Олена робила останні спроби вмовити чоловіка звернутися по допомогу до медиків. – Я знову вагітна, у нас буде ще одна дитинка. Чуєш?
– Не може цього бути, хіба не від мене… Ти пам’ятаєш, коли ми востаннє були разом? Чотири місяці тому, на твій день народження. Так що не починай!
Саша гримнув дверима й вилетів з дому. Олена почула скегіт коліс. Виглянула у вікно – він чомусь поїхав на її “Мерседесі”. Тоді вхопилася за голову: забула сказати чоловікові, що її автомобіль несправний і завтра машину мають забрати у ремонт. Та було пізно. Олена нервово набирала номер його мобільного, та жіночий голос відповідав, що абонент поза зоною.
А серед ночі в хаті пролунав дзвінок – телефонували з лікарні. Повідомили, що Сашко врізався у бетонний стовп і нині перебуває у реанімації.
Олена викликала батьків, щоб вони побули з Андрійком, а сама на таксі поїхала до чоловіка.
Саша лежав непритомний, але час від часу невиразно вимовляв одну й ту ж фразу.
– Що він каже? – запитала Олена в чергової медсестрички.
– Ніби “Гол, бийте гол”…
Почали гинути молоді хлопці
Поховали Олександра відразу після Трійці – він помер через місяць, так і не опритомнівши. На похорон зібралося багато людей, щоб добрим словом його пом’янути.
…Минув рік. Горе почало потроху відпускати Оленине серце, біль вщухав. Але одного ранку в дім постукав незнайомий чоловік і представився татом одного із Сашкових вихованців. Він розповів історію, від якої жінці зробилося моторошно.
Переглядаючи Оленин фотоальбом, Микола Іванович вийняв звідти одне фото з їхнього весілля й заплакав.
– Що з Вами? – жінка не знала, що могло так збентежити чоловіка.
– Ось – мій син Валик. Його вже теж нема серед живих. І Сергійка, і Романа, і Вови, і Петруся… Валик взимку послизнувся. Падаючи, головою вдарився об бруківку. “Швидка” не встигла доїхати. Вова поїхав в село до дівчини й невдало пірнув у річку. Петра збила машина на глухій вулиці, де й транспорту особливо нема, Ромчика підрізали на вулиці, спокусившись на недорогу мобілку. Тепер виявилося, що у їхнього друга Артура – лейкемія… Біда одного за одним забирає на той світ товаришів.
Олена, співчуваючи, обійняла Миколу Івановича.
– Допоможіть нам! – чоловік благально глянув їй в очі. – Поговоріть із Сашою, хай заспокоїться й не забирає наших дітей. Вчора пішов у гори і зник мій племінник Іван, який теж грав у Сашиній команді…
“Ось що означав той дивний сон!” – подумала Олена, але не обмовилася перед гостем й словом. Нещодавно наснився їй чоловік, увесь в білому серед янголів. І м’яч – ніби й футбольний, але білий-білий. Уже почалася гра, раптом Сашка хтось покликав – прибуло поповнення команди…
Зранку Олена пішла у спортивний магазин, купила шкіряний м’яч і пішла… на цвинтар.
– Вибач мені, Сашку, вибач. То моя примха забрала у тебе життя. Я ж просто хотіла мати чоловіка вдома, не могла дозволити, щоб ти постійно був у роз’їздах. Неправа була. Ось, купила Андрійкові м’яча. Завтра запишу на футбол. Вибач…
Через кілька днів знову завітав Микола Іванович.
– Знаєте, Іван знайшовся. Заблукав в горах, то заночував у якійсь колибі. Роззява – телефон забув зарядити. От ми й переполоху наробили. Надумалося все це, мабуть.
Олена зачинила за гостем двері й подумки подякувала Сашкові. А увечері з першим синцем прийшов із занять її юний футболіст. Невдовзі він стане членом солідної команди, й Олена гордо співатиме на стадіоні український гімн.
Світлана РІДНА,
Львівська область
| Comments: |
