Дівчинку-маму прихистили чужі добрі серцем люди
Олена Оркіш з донечкою Валерією
Мати побила вагітну доньку
Оленка з донькою вже три тижні живе у Шацьку, в новій сім’ї. Та хіба скажеш, що ця дитина вже сама мама? Навіть про усі жахи, які довелося пережити, розповідала із дитячою простодушністю. Батько помер давно, мати, любителька випити, зійшлася з іншим. Олена серед дітей найстарша, в інтернаті тепер живуть три її менші братики.
– Скільки себе пам’ятаю, вдома п’янки, гулянки, бешкет, – розповідає дівчина. – Мати і голодом нас морила, і з хати гонила, тож мусили ночувати на копицях сіна, на фермах, до сусідів проситися. А скільки разів мене голою на мороз виганяла! І дуже била – чим під руку попаде. Взагалі нас у неї мало би бути шестеро, але первістка свого вона задушила ненароком уві сні, а найменшеньку дитинку, два рочки їй було, весь час споювала горілкою, аби не заважала, через що дитя й померло.
Поки ще була баба, Олена жила у неї. Пізніше взагалі не було де подітися. Крім того, сім’я захворіла туберкульозом. Не встигла дівчина вилікуватися, як нове лихо постукало, але вже особисто до неї.
– Я йшла в клуб на танці, а той хлопець був п’яний. Взяв силою… У нього теж неблагополучна сім’я, родичі – любителі випити. Я навіть і не знала, що вагітна, аж доки дитинка не дала про себе знати. А відчим, побачивши, що я чекаю на дитину, розповів мамі. Вона аж протверезіла від цієї новини. Відразу накинулася на мене, почала бити. “Мамо, – плакала я тоді, – ну, як я могла сказати тобі раніше? Ти ж кожен день п’яна і на кожному кроці мене лупиш?”
Звичайно ж, Олену відправили в лікарню, на аборт. Але виявилося, ще не закінчився курс лікування від туберкульозу. Поки лежала в лікарні, передумала і вирішила народжувати. Ще й лікарі втішили, що вона вже абсолютно здорова і все буде гаразд.
Вдома краще було не показуватися: мати робила «мерву». А відчим, як зізнається Оленка, навпаки підтримував її, частенько повторював, що скоро буде мати внука чи внучку. Останньою краплею у стосунках матері і дочки став той день, коли, перебуваючи на сьомому місяці вагітності, Олена наварила нібито не такий, як треба, борщ.
– Дорікання матері вилилося в скандал, – пригадує дівчина. – Бо вона почала обзивати мене, тіпати, випитувати, хто мені зробив байстрюка. Потім у хід пішли поліно, залізний гак, стілець, і все по моїй голові. Ледве вдалося вирватися до сусідів, які й відправили мене в лікарню. Я навіть ходити тоді не могла, бо отримала струс мозку. Звичайно, цього я вже їй не пробачила, подала в суд.
Написала заяву про відмову від маляти
З тих пір аж до пологів вона жила у далекої родички – бабиної сестри. Звідси і поїхала народжувати. Про повернення назад, та ще й з дитиною на руках, не було навіть мови. Кому потрібні такі клопоти? Олена народила гарненьку, а головне здоровеньку дівчинку. Назвала її Валерією, а прізвище дала своє. Перед тим, як виписатися з пологового, попередила матір про те, що має приїхати з немовлям. Але ніхто її там не чекав: у хаті було неприбрано, смерділо перегаром, від якого можна було очманіти. Жити в таких умовах не могла. І куди подітися з немовлям на руках? Знову повернулася до лікарні, а милосердні лікарі “поклали” її в дитяче відділення, виділивши окрему палату. Ось так Олена оселилася тут на довгих три з половиною місяці. І гості сюди приходили, і хрестини тут відсвяткували. Власного молока не мала, тож годувала дитину сумішами, які прямо в палаті і готувала, а сама перебивалася лікарняними харчами. Якби не районна газета “Шацький край”, яка описала митарства дівчини, невідомо, чи закінчилося б усе так добре. Адже Оленка вже написала заяву про тимчасову відмову від дитини. Що там казати, сумнівалася неповнолітня мама у своїх силах. Та й не мала нормальних умов для проживання і тим більше грошей на утримання доньки. Весь час “жити” в лікарні ж не могла! Врятували від скрути люди, які після статті почали зносити в лікарню для молодої мами гроші, одежу, пропонувати якусь допомогу. Заходила не один раз до Олени і жителька Шацька Марія Козак. Шкодувала дитину й одночасно придивлялася до неї. А вдома чоловіку зворушливо розповідала, щоб і він пройнявся долею “бідолашної дівчини”.
Знайшлося у пенсіонерів аж дві «дитини»
– Діду, то я вже йду по них в лікарню?
– Як хочеш…
– Ну, то я йду?
– Та йди вже, йди.
Ось такий діалог був між Марією Петрівною та її чоловіком Василем Степановичем Козаками в той день, як вона йшла забирати Олену Оркіш і її донечку з лікарні. Марія Петрівна переповідає мені його і весело сміється. Адже дід Василь довго сумнівався. Вони вже пенсіонери, мають добротну простору хату. І ось тепер клопочуться вже втрьох біля дитини. Ні, таки вдвох. Бо діду Василю такої «почесної місії» ще не надають, боязко їм чомусь. У нього, як сам зізнається, інші цілі – якби то відгодувати Оленку до нормального вигляду, нічого ж їсти не хоче. Питаю, які плани у подружжя щодо їхніх незвичайних поселенців. Марія Петрівна серйознішає:
– Шкода дитини. Хіба ж вона винна у тому, що народилася в такій сім’ї? Будемо вчити її жити нормально, наставляти на шлях істинний. Як у тій приказці: для когось була ледащо – для нас стане працьовитою, для когось хворою – у нас буде здоровою. А Оленчина донечка взагалі чудо. Адже ми прожили піввіку з чоловіком, і Бог нам діток не дав, а тут відразу дві маємо. А якщо все буде добре, в майбутньому хату нашу їм залишимо.
***
Насамкінець попросила дати коментар начальника служби у справах неповнолітніх Шацької райдержадміністрації Людмилу Єрофєєву. Вона підтвердила, що дійсно сім’я у Олени неблагополучна. Матір дівчини вже засуджено за жорстоке побиття вагітної доньки, умовно строком на рік. Наразі готуються документи на позбавлення її батьківських прав.
– Звичайно, – розповіла Людмила Степанівна, – на Олену Оркіш наклало відбиток виховання в такій сім’ї. За нею потрібно дивитися, вказувати, що можна робити, а що ні. Вона хоч вже і мама, розум ще має дитячий. І будемо сподіватися, що люди, які прийняли її, зможуть виховати належним чином.
Мирослава КОСЬМІНА,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
