На Прикарпатті запалили полонинську ватру

Сонячного недільного дня у селі Верхній Ясенів Верховинського району Івано-Франківської області під час свята «Полонинське літо-2007» запалили величезну ватру – символ щасливого літування чабанів.

На Гуцульщині прихід весни завжди означав багато, адже коли полонини вкривалися зеленою травою, приходив час виганяти отари на пасовища. Урочисте проводжання чабанів з отарами називалося «полонинський хід» або «полонинський вихід». Традиційно худобу виганяли на пасовища після святого Юрія, тобто після 6 травня.
Фольклористи записували обряди і звичаї, пов’язані з «полонинським ходом». Стада проводжали усім селом з музикою і співами. Приходили навіть ті селяни, які не мали власної худоби. Всіх овець оглядав ватаг, вибирав із загальної отари слабких тварин і роздавав вдовам і сиротам. Також в цей день стріляли з рушниць і пістолів, потім читали молитву і тільки після того вирушали на полонину. Проводжали святкову процесію церковним дзвоном і грою на трембітах та флоярах. Іноді такий хід тривав вісім-десять днів.

Цим урочистостям не варто дивуватися, адже вівця давала її власникам молоко, вовну, м’ясо і шкіру на кожухи. Тваринництво було основним заняттям гуцулів. Навіть ті землі, які були цілком придатні для хліборобства, гуцули не орали, а залишали для випасу худоби.
Пастухи знали, як треба будувати загороди для худоби, як виробляти молочні продукти – масло, бринзу, будз. Знали, як берегти худобу від диких звірів.
І віднедавна призабуту давню традицію почали відроджувати на Прикарпатті. Звісно, свято «Полонинське літо-2007» було театралізованим і відбувалося не в той день, коли отари йшли в гори. І якщо в давнину кожне село окремо проводжало своїх чабанів, то під час свята були представлені усі села одночасно.
Кожне село Верховинського району представляло своїх майстрів, національні костюми, промисли, оригінальні страви, звичаї і ритуально благословляло тих, хто мав йти на полонину.
І зараз в горах випас овець відбувається протягом трьох з половиною місяців, 122 дні. За весь цей час пастухи жодного разу не спускаються в село, вони постійно в горах. Людей, які є власниками полонин, небагато, в основному вони перейшли їм в спадок від дідів-прадідів. Власники забирають у людей худобу, а згодом на полонині видають їм бринзу за літування – по три кілограми за одну вівцю.
За літо на одній полонині випасають приблизно 360 овець, хоча чабани кажуть, що це дуже мало – раніше люди мали набагато більше худоби. В одного господаря було 30-40 овець, а тепер лише дві-три. На полонині бути зараз важко. Але чабани сподіваються, що серед молоді та дітей знайдуться такі, які захочуть продовжувати справу своїх батьків і дідів – стануть чабанами.
Також під час «Полонинського літа-2007» відбувалися різні атракціони, відроджені старовинні обряди народних гулянь, розваги, ігри у старому галицькому, гуцульському стилі. Всі бажаючі могли спробувати вилізти на гладенько обтесаний стовп, щоб зняти з його вершини подарунки. Юнаки змагалися у перетягуванні і підніманні товстелезних колод. Пивовари пропонували всім бажаючим спробувати «живого» пива. Гуцули варили бануш, пригощали бринзою. Показали гостям свята також і обряд гуцульського весілля.
Крім того, на полонині урочисто запалили величезну ватру. Вона є символом полонини. Адже в давнину чабани, коли виходили на пасовище, запалювали ватру і підтримували в ній вогонь аж до завершення літування. Коли раптом чабани не могли встежити за цією ватрою і вона згасала, то, за повір’ям, мало трапитися якесь лихо.
Ініціатором свята виступили сільські громади, їх підтримала районна влада. У святі взяли участь від п’яти до семи тисяч людей. Були також гості з Румунії, Франції, Австралії та Японії.
Анна Михайлів,
Івано-Франківська область

• Нравится
•