Заради незалежної України відмовився від… пенсії

Таких людей наше суспільство називає диваками. Та Пилип Романюк не вважає себе людиною особливою – він просто понад усе на світі любить державу, в якій живе. Не зламали ту любов ні 16 літ у таборах, ні подальші переслідування. Дідусь щиро вірить: Україна обов’язково буде однією з найрозвиненіших країн світу. І кожною копійкою намагається прислужитися їй.

Мати його похоронила 63 роки тому

Мабуть, не випадково цей чоловік живе у Берестечку – містечку козацької слави. На 81-му році Пилип Філімонович радіє життю, повністю сам дає собі раду ще й служить у капличці на місцевому цвинтарі. Згадує про пережите з усмішкою, переповідає усі страхіття радянського режиму з трепетом у голосі – тисячі таких, як він, не вижили…
Тавро “ворога народу” Романюк “заслужив” ще юнаком. Після військового вишколу став членом ОУН-УПА. У 17 літ пішов на фронт.
– Мама тільки дві сльозинки впустила й благословила мене, – пригадує Пилип Філімонович. – Скоро й панахиду по мені відслужила, бо сказали їй, що мене розстріляли. А я, бачте, досі живу. Тримає мене Бог на цьому світі, значить, потрібен йому тут. А в мене ж тричі майже впритул стріляли – зброя давала осічку. Переді мною міна розірвалася – хвилею повбивало хлопців, які йшли переді мною й позаду, а мене не зачепило.
Потім Романюка судили – донос написав голова сільради, підписалися й сусіди. 16 років “піднімав” Воркуту та Мордовію. У засланні познайомився з Левком Лук’яненком. Коли повернувся, лікарі його “списали” додому вмирати – настільки був виснажений від нелюдської праці, яку доводилося виконувати.
– От, кажуть, сидів, а я не сидів! – заперечує дідусь. – То стукачі сиділи, а мені не давали. Я мусив робити тяжко-тяжко. Що попав у Воркуту, зовсім не шкодую. Знаю ж, за що.
У “перервах” між арештами Романюк одружився. Коли забирали вдруге, вже мав два синочки, меншому тоді виповнилося всього сім місяців. А повернувся з Мордовії – ще чотири донечки народилися. Нелегко було “ворогу народу” їх усіх вигодувати й виховати…

Створив макет монумента Незалежності

Коли Кучма оголосив всеукраїнський конкурс на кращий ескізний проект монумента Незалежності України, свій макет на розгляд комісії послав і Пилип Романюк. Ідея волинянина так і не знайшла втілення – на головній площі держави височіє інший пам’ятник. Проте чоловік не втрачає надії, що його задум ще колись візьмуть до уваги.
– Я до Києва послав восьмигранник, на якому відобразив сім періодів нашої історії, наших князів, гетьманів, патріарха, – ділиться Пилип Філімонович. – Сходи символізують підйом України до щасливого майбутнього. На вершині восьмигранника – книга. Це наш закон, Конституція. Її тримає молодь (це ж наша опора) – два хлопці й дві дівчини. На книзі – планета, бо ж українців розкидало по всьому світу. Вона обперезана колоссям (Україна – житниця), лавровим віночком, що символізує перемогу, та оливковим – нашу державу ворогам не втопити (це з Біблії – перша вісточка, яку приніс голуб після Потопу). Зверху зображені два хрести. Горизонтальний – то людський хрест, який несе кожен з нас. Його підтримують ангели. Вертикальний хрест – то шлях до неба, спасіння світу. Він обрамлений тризубами.
Вдома дідусь має менший макет цього ж монумента – чотиригранник. Біля нього у невеличкій кімнатці багато ікон, церковних книг. На чільному місці – Острозька біблія в українському перекладі, яка нещодавно побачила світ. Заплатив за неї майже 300 гривень. Каже, не шкодує аніскілечки, бо гроші не мають цінності, а Біблія залишиться для нащадків.
Це не перша добра справа в ім’я України. Дідусь доглядає місцевий цвинтар. Сам впорядкував братські могили, спорудив навіть невеликі пам’ятники. Окремо – жертвам КДБ, січовим стрільцям, воїнам, загиблим під час Брусилівського прориву.
Зараз наш дідусь на пенсії. Але за радянських часів чоловік відмовився від виплат за віком. Каже, не хотів “ворог народу” користуватися благами держави, яка його таврувала. Не у багатьох вистачило сили волі для такого принципового вияву відрази до тогочасного режиму. І  коли Україна здобула незалежність, Пилип Романюк відмовився від пенсії. Але тоді вже з іншої причини.
– Молодій державі гроші потрібніші, ніж мені, – каже дідусь. – Ким тільки не працював – муляром, печі робив, грубки, штукатурив, сажу гонив… Але швидко зрозумів, що керують Україною не патріоти. Якось знову мене попросили написати заяву на пенсію. То вже написав.
Хатину свою Романюк ніколи не замикає. Каже, жодних матеріальних цінностей не має, тож злодію поцупити у нього нічого. Там досі немає газу. Це теж принципова позиція. Чоловік палить дровами, хоч містечко давно газифіковане. Каже, йому це аморально, бо тисячі таких, як він, оунівців недочекалися від держави пошани чи бодай визнання. От з Парижа до нього недавно приїжджали, розпитували про нелегке життя, усе фільмували…
Наталія КРАВЧУК,
Волинська область
Фото автора

 

• Нравится
•