Оживлення по-радянськи
Володимир НЕГОВСЬКИЙ
Скільки хвилин між життям і смертю?
Навіть без охолодження нинішні реаніматологи можуть запустити серце пацієнта і через 20, і через 30 хвилин після його зупинки. Але таке оживлення ні до чого хорошого не приведе. Адже мозок у людини уже встиг загинути, і тому в результаті цих зусиль отримуємо “живий труп”: налагоджено дихання, працюють й інші внутрішні органи, а свідомість відсутня, тож практично шансів на радикальне покращення стану хворого немає. Хоча зафіксований випадок, коли людину вдалося повернути “звідти” не через п’ять, а через вісім хвилин після того, як настала клінічна смерть. Гітариста рок-групи на сцені вдарило струмом, і миттєво зупинилося серце. Поки викликали лікарів, поки вони чаклували над бездиханним тілом, всі допустимі строки для оживлення минули. Серце запрацювало лише на дев’ятій хвилині після ураження струмом. І все-таки пацієнта вдалось вивести зі стану коми. Процес відновлення був дуже довгим. Серед інших процедур використовували навіть аудіотерапію: через спеціальні навушники хворому постійно транслювали ласкавий голос матері і його улюблену музику. Через рік музикант опритомнів, у нього повністю відновилися функції головного мозку.
Якби перед смертю людині добре замерзнути… Тоді шансів повернутися до життя у неї стало б більше! Охолодження організму на 8-9 градусів дозволяє реанімувати пацієнта навіть через годину після настання клінічної смерті. Ще не так давно кожний випадок оживлення людини здавався дивом. Зараз наука пішла вперед, однак помітно розширити межі можливостей у галузі воскресіння з мертвих лікарям не вдається.
Статистика свідчить, що більше 90% пацієнтів вдалося врятувати, якщо вони перебували у стані клінічної смерті не більше трьох хвилин, і лише 4% померлих повернулися до життя, пробувши на тому світі 4-5 хвилин.
В реальних умовах це, фактично, межа. Далі настають незворотні явища у мозкових клітинах. Хоча експерименти показали, що якби ще при житті людини температуру її тіла вдалося знизити до 34 градусів, тоді період можливого повернення продовжився б до 10 хвилин, а охолодження до +28 градусів збільшило б цей час навіть до однієї години!
Повернення солдата Черепанова
Земний шлях людини, як вважалось, за-кінчується в момент зупинки серця і припинення дихання. Одним із перших, хто піддав сумніву цю аксіому, був Володимир Неговський. Він зміг довести, що зупинка серця – це перехідний період від життя до смерті. Хиткий місточок між буттям і небуттям Володимир Олександрович назвав клінічною смертю. І тільки пізніше настає смерть біологічна – остаточна. Завдяки ініціативі Неговського при Інституті нейрохірургії створили лабораторію, яка працювала над темою “Відновлення життєвих процесів при явищах, схожих на смерть”. Лікарі відпрацьовували методи відновлення роботи серця і органів дихання у тих, хто опинився у стані клінічної смерті через крововтрату, ураження струмом, інфаркт міокарда.
Протягом кількох років досліди проводили тільки на тваринах. Але у 1942 році Неговський добився дозволу виїхати на фронт, щоб спробувати оживляти поранених, які опинились на порозі біологічної смерті через велику втрату крові. Солдат Валентин Черепанов був першою людиною, яку витягнули з того світу. Після закінчення війни методи оживлення стали застосовувати в лікарнях і клініках Москви.
У 1961 році на Міжнародному конгресі травматологів за пропозицією Неговського було узаконено назву нового напрямку медицини – реаніматологія.
45 років тому група працівників лабораторії виїжджала у мавп’ячий розплідник в Сухумі для проведення секретних досліджень з оживлення після радіаційного опромінення. Працювали у закритій зоні. Мавп знекровлювали, потім поміщали у герметичний контейнер, опускали на сім метрів у бетонний колодязь, залитий водою, і там опромінювали з допомогою спеціальних електродів. Потім тварину у стані клінічної смерті клали на операційний стіл і оживляли! У деяких випадках це вдавалось. Виконували ті ж експерименти і з охолодженням тіл. Після 1948 року заклад став офіційно називатися Лабораторією експериментальної фізіології з оживлення орга-нізму.
У шафі лабораторії зберігався спецкомплект портативної реанімаційної апаратури. Час від часу Володимир Олександрович з кількома помічникам виїжджав на термінові виклики. А одного разу за Неговським приїхав урядовий “ЗІС” і повіз його в Кремлівську лікарню, де вмирав хтось з пацієнтів. Але коли вони туди приїхали, було вже пізно.
| Comments: |
