…“Чули, Гуцул залив фундамент під молитовню? І звідки у нього гроші на таку будову?” – перепитували один в одного вельми цікаві ціневчани. А згодом хтось пустив по селу чутку, що, мовляв, старий Сухарчук колись знайшов у Сибіру глечик з коштовностями, скарб державі не повернув, а от нині совість його спонукала, аби бодай капличку за дароване Богом багатство після себе залишив…
Коли при зустрічі з Іваном Васильовичем я переказав йому оті балачки, він розсміявся і назвав плітку лукавою побрехенькою. А відтак, розповів справжню причину, чому вирішив збудувати молитовний дім:
– У моєму житті були три моменти, коли я мав померти. Але Всевишній щоразу приходив мені на поміч і рятував від напасної смерті.
Першого разу 20-річний юнак мав втопитися у ріці Об. Пароплав, яким пливла до місця призначення сім’я Анни та Василя Сухарчуків і їхній єдиний син Іван (у 1950 році їх виселили в Сибір за те, що були так званими куркулями), пришвартував до причалу. Надворі була нестерпна спека, тож парубок вирішив скупатися. Стрибнув у воду, і раптом відчув, що стрімка течія почала його затягувати… під пароплав. Він борсався, опирався, старався вчепитися руками за борт, але все марно. Потопаючого помітили на палубі, і знайшовся один сміливець, який кинувся на допомогу. В останню мить він вхопив за руку вже безсилого хлопця й витягнув зі смертельного водовороту. З корабля полетіли надувні круги, а згодом і канат, яким підняли наверх потопаючого та його рятівника.
Вдруге смерть подивилася йому у вічі, коли гарував у тайзі на лісоповалі: через власну необачність на нього впала зрубана береза. На щастя, Іван встиг зігнутися, тож грубезний стовбур тільки зачепив шию та поперек.
– Якби я стояв на крок далі, деревина підім’яла б мене під себе, – згадує співрозмовник.
А втретє він мав бути небіжчиком через тяжку хворобу. Перед тим поховав у холодну сибірську землю матір, яка захворіла на туберкульоз (можна було б її вилікувати, але стара гуцулка із семи років… курила, на схилі віку – люльку, тож нікотин посприяв швидкому прогресу недуги). На біду, чи то від матері, чи від якогось іншого хворого Іван також заразився бацилами туберкульозної палички.
– Якби курив, як мама, теж помер би, – мовив добродій Сухарчук. – Я в житті сигарети в роті не мав.
У райлікарні майже ніяких ліків не було, лише пеніцилін кололи. Дійшло до того, що медики відверто заявили: “Іди, хлопче, додому, бо тобі вже й так ради нема”. Мовляв, готуйся вмирати. Але й цього разу Всевишній заступився. Хтось порадив лікуватися… собачим м’ясом і ведмежим салом.
– Не повірите: я за зиму з’їв п’ятнадцять(!) псів і кілька літрів “вуйкового” смальцю, – каже Іван Васильович. – Коли навесні лікарі побачили мене, то дуже здивувалися, що я живий!
У Томській області Іван одружився з бойківчанкою Марією, і згодом вони переїхали мешкати на Прикарпаття у Ціневу. Виростили сина та доньку. Гуцул вже давно на заслуженому відпочинку. Займається пасічництвом, має понад сорок бджолосімей. Власноруч посадив і нащепив великий фруктовий сад, де одних яблунь – понад тридцять. Отож, кошти на будівництво каплички “накорпав” з реалізації меду та садовини.
У день освячення молитовні Іван Васильович дуже хотів бачити свого рятівника Юлія Павлюка (того самого, який витягнув його з водовороту бурхливої Обі), котрий проживав в одному з районів Івано-Франківщини, але, на превеликий жаль, він перед тим помер…
Іван ІВАНИШИН,
Івано-Франківська область
Фото автора
Comments: |