Український Шварценеггер

Заслужений майстер спорту України, триразовий володар титулу «Найсильніший в Україні», бронзовий призер індивідуального чемпіонату світу (Замбія, 2003 рік), бронзовий призер Кубка Світу (Рига, 2004 рік), володар титулу «Найсильніша людина» (2004 рік), у складі команди завоював титули «Найсильніша нація планети – 2003», «Найсильніша нація планети – 2004», тричі поспіль стає срібним призером змагань найсильніших людей світу «Arnold Classic»... Усе це на рахунку галицького силача – 33-річного Василя Вірастюка. Сьогодні найсильніша людина світу разом із сином Адамом мешкає у Києві, у дні, вільні від роботи, тренувань і змагань, їздить в Івано-Франківськ до рідні. Тож в один з таких його приїздів нам і випала нагода поспілкуватися з цим силачем.

Василь схожий  на... Леніна

– Чим «Арнольд класік» відрізняється від інших змагань?
– У них немає динаміки, і від учасників вимагають лише грубої фізичної сили, на відміну від «Арнольд класік».
– Наскільки великий ажіотаж створює «Арнольд класік» в Америці?
– Надзвичайно великий. Люди цікавляться цими змаганнями, а організатори прагнуть щороку щось вдосконалити. Є тенденція до збільшення кількості видів спорту. Якщо не помиляюся, останній, 19-й за ліком, «Арнольд класік» об’єднав 22 види спорту.
– Даруйте за нескромність, цікаво, які гонорари у переможців «Арнольд класік»?
– За перемогу литовець Жедрунас Савіцкас одержав тридцять тисяч доларів, годинник і вітання від Шварценеггера. Мені ж дісталося двадцять тисяч доларів. Власним виступом задоволений, просто не вдалося обійти Савіцкаса. Третій рік поспіль здається, що ось-ось буде перемога. Проте завжди бракує якихось п’яти-шести очок, а цього року – чотирьох.
– Тобто Ви виступили вдаліше за попередні рази?
– Здається, 2005-го, коли порвав біцепс, від Савіцкаса мене теж відділяло чотири очки. Тоді я травмувався на другій вправі й наступні чотири змагався, маючи проблеми зі здоров’ям. Тоді, як на мене, я був найближче до перемоги.
 – Дивлячись на Ваші габарити, не можу не запитати, на кого Ви більше схожий: на батька чи на маму?
– На Леніна, бо народився 22 квітня, але через сто з гаком років після його появи на світ. Звісно, жартую. Знаєте, сам іноді дивуюся. Батьки не є такими великими, як я з братом: зріст мами 168 сантиметрів, батька – 175. Якось так сталося, що ми такими виросли. Все від природи. Зате прадід був ого-го! На цвинтарі батько показував нам його могилу і розповідав, що свідомо поставили на ній найбільшого хреста, такого, що височить над іншими на метр. У Тисменицькому районі мій дід був головою колгоспу, з отакими кулаками (показує – авт.)!
– А як потрапили у великий спорт?
– Старший на кілька літ брат диски та молоти метав, на олімпіади їздив. Десь в третьому класі Роман (нині працює начальником управління спорту Івано-Франківської ОДА – авт.)  привів мене у манеж Івано-Франківського технікуму фізичної культури. Власне, відтоді все й почалося... П’ятнадцять років я тренувався у групі Івана Шарого. Встиг закінчити технікум фізичної культури, два роки прослужити в армії. Працював тренером з легкої атлетики у спортивному товаристві „Україна”. У 2000 році став міжнародним майстром спорту. Був четвертим номером у збірній, виконав норматив для участі в Олімпійських іграх у Сіднеї. Однак туди не потрапив: функціонери, мабуть, не вірили у мої можливості, тому просто не послали заявку. Після того я на все, як кажуть, плюнув і докорінно змінив своє життя. Перебрався до Львова і влаштувався звичайним водієм-охоронцем на ВАТ „Концерн Галнафтогаз”. Відтак, серйозно зайнявся силовим спортом...
– Синочок Адам, кажуть, вдався у Вас?
– Так, і такої ж будови, як я! Мої кубки та медалі – його улюблена забавка. Поволі привчаю його носити посильні для його дитсадівського віку ноші. Обов’язково козаком виросте!

Те, про що Вірастюк  воліє не розповідати

Торік, 2 січня, у сім’ю Василя несподівано увірвалося горе: на турецькому гірськолижному курорті трагічно загинула його кохана дружина – 28-річна Світлана. Її накрила снігова лавина, коли спускалася на лижах. Тоді загинуло чимало відпочиваючих. Понад десять годин тривали пошуки. Світлану знайшли лише о першій годині ночі. Лікарі з’ясували, що вона померла одразу. Решта загиблих задихнулися під снігом чи замерзли від холоду.
На лижах подружжя постійно каталося разом... А того разу Світлана піднялася сама. Роман розповів, що трагедія сталася близько 15.00. Василь стомився, а Світлана вирішила піднятися ще раз... Коли вона спускалася, її й накрила снігова лавина. Президент Федерації найсильніших людей України (до якої входить і Вірастюк) Володимир Киба розповідав, що „Світлана була відчайдушним екстремалом. На чемпіонаті світу, який проходив на Карибах, вона таке виробляла на водних лижах та мотоциклах! Недаремно її дівоче прізвище Забіяка. Втім, у цій ситуації Світлана не винна. Мабуть, перепади температури посприяли утворенню лавини, яка вбила її”. Світлану поховали на Совському цвинтарі Києва. Маленькому Адамчикові не було й трьох рочків, коли зостався без матусі.
Іван ДМИТРІВ,
м. Івано-Франківськ

 

 

• Нравится
•