У Луцькому замку виставлять унікальні фрески
Тарас Рабан
На екскурсію – під землю
Екскурсія «Стежками століть» розпочинається біля входу у «підвал». Щоб пізнати усі таємниці підземного Луцька, спускаємося на глибину майже чотири метри. Саме тут у ХІІ столітті й був «рівень грунту».
– Уявіть собі Луцький замок ХІІ століття, – розповідь мого гіда, директора історико-культурного заповідника “Старе місто” Тараса Рабана, поволі заглиблює у роздуми. – Він був дерев’яним. А ось посередині стоїть мурована цегляна церква Івана Богослова (за формою і стилістикою вона подібна до Успенського собору у Володимирі-Волинському, ХІ ст.). Ці споруди “народилися” в часи, коли ми були дійсно українцями, не гнулися ні під монголо-татарами, ні під росіянами, ні під Литвою чи Польщею.
Дивовижна архітектура. Стіни зведені з найдавнішої будівельної кераміки – цегли-плінфи, технологія виготовлення якої прийшла у Київську Русь одночасно з християнством. Тарас Веніамінович розповідає, як майстри спершу вичищали глину від камінців, потім збивали її залізними прутами, готове “тісто” викладали у дерев’яні форми, висушували та випалювали. Замість цементного розчину, яким користуються сучасні будівельники, давні зодчі брали вапняний з домішками “цементівки” (подрібнена керамічна маса з перепаленої глини та бракованої плінфи), котра надавала споруді гідравлічних властивостей.
Церква Івана Богослова була порівняно невеликою, чотиристовпною з однією апсидою. Фундамент викладений з необробленого каменю-черепашника на глибину 90 сантиметрів. Стіни, зведені з плінфи, збереглися висотою до двох метрів. Подекуди на швах між такою цеглою помітні старовинні написи…
Найгрунтовніше вивчення церкви проводив Волинський загін Петербурзької архітектурно-археологічної експедиції під керівництвом Мар’яни Малевської. Під час розкопок було досліджено площу 220 квадратних метрів на глибину до трьох метрів. Одна з унікальних знахідок – фрескові розписи. Саме на території Луцького замку було вперше в Україні відкрито фресковий живопис кінця ХІІІ – початку ХІV століття! Експедиція виявила на одній з перегородок розпис, що імітував підвісні рушники, а також на передвівтарній частині. Спершу фресковий живопис наносився, наче інкрустація, виконана дорогоцінним камінням (цей прийом використовували візантійські зодчі). Науковці виявили схожість такого розпису церкви Івана Богослова з мозаїчною композицією “Євхаристія” у соборі Михайлівського монастиря у Києві (поч. ХІІ століття). Повторний уже містив зображальні композиції, зокрема малюнки тварин.
– Під час розкопок було знайдено чимало ужиткових та ритуальних речей тих часів, – продовжує свою розповідь тарас Рабан. – Дуже цікавою для нас знахідкою є закам’я-нілий пензлик майстра, який розписував фресками храм. Інструмент змалювався – художник його кинув. Так пензлик в землі з фарбами і закам’янів. Приємний момент...
Церква Івана Богослова відома з писемних джерел як “кафедральний храм Луцької єпископії”. Вона слугувала усипальницею руських та литовських князів.
На території замку було знайдено чимало захоронень. (Тепер біля мурів давнього храму зробили символічні труни й перезаховали ті останки). Одне з них, вважають історики, князівське.
Жодна душа не блукає
Після Люблінської унії 1569 року храм Івана Богослова став предметом жорстокої боротьби православних та уніатів. Згодом церкву пограбували і понищили. У ХVІІІ столітті знать взялася відбудовувати святиню. Правда, було вирішено значно розширити мури. Вже звели підземну частину крипту. Вона поглинула й частково зруйнувала стару церкву. А далі… грошей не вистачило. Нещодавно її залишки накрили зверху бляхою, аби вберегти від дії атмосферних впливів.
– Майстри, які тепер згідно з історичними документами відновлювали вигляд церкви того часу, “латали” діри у стінах “під старовину”. Проте їхній “почерк” помітно відрізняється від первісного, рідного стилю. Осучаснюють вигляд підземного храму світильники. А ще – спеціальні прилади, які контролюють чимало параметрів. З-поміж них – аварійне освітлення. Усяке ж може трапитися.
Із недобудованого храму ХVІІІ століття мандруємо спеціальним переходом, який викопали, щоб з’єднати екскурсійний маршрут, до колишнього господарського підвалу. Він доволі сучасний – має “якихось” років 200. У ХІХ столітті в приміщенні замку були різноманітні організації та служби. Хтось і вирішив зробити підвал. За словами Тараса Рабана, тут зберігалися продукти. Порушувати традицію хранителі підземного царства не збираються – планують поставити у “господарській” частині діжки з квашеною капустою, почепити “вінки” з цибулі та часнику…
Офіційне відкриття нового екскурсійного маршруту заплановане на 18 травня – День музеїв.
– Не боїтеся, що відвідувачі за місяць-другий “на пам’ять” рознесуть по домівках стіни давнього храму?
– Кожного ранку в Афінах, перед тим, як екскурсанти піднімаються на Акрополь, туди вантажівками завозять битий білий камінь і розсипають по території. Коли день закінчується, земля знову чиста… Напевно, пізніше й нам доведеться видумувати щось подібне.
– Кожен замок має свого привида. Хто блукає луцькими підземеллями? – цікавлюся у хранителя підземного царства.
– Якщо в замку є привид, значить, там блукає душа, якій неспо-кійно, – каже Тарас Рабан. – Наш замок добрий. Усі, хто тут жив, спочивають з миром і нікого не тривожать – їхні душі заспокоїлися. У нас привидів нема.
Наталія КРАВЧУК,
м. Луцьк
Фото автора
| Comments: |
