Як молодиця на прийом до обласного начальства їхала
Було це за часів Радянського Союзу. Якось їхала я з Демидівки у відрядження у Рівне рейсовим автобусом. Від автостанції ми мали виїжджати близько шостої години ранку. Місця в салоні майже всі були зайняті, лишалося тільки сидіння поблизу дверей навпроти кабіни водія. Шофер уже повернувся з каси і почав обілечувати тих, хто був без квитка. Як тільки він всівся за кермо і завів автобус, у двері хтось постукав. Щойно вони відчинилися, як в салон влетіла захекана симпатична молодиця.
– Ху, думала – не встигну. Так бігла, що вся мокра, аж одяг до тіла прилип, – виправдовуючись, промовила жіночка.
– А куди ж ви так поспішаєте? – перепитав водій.
– Та їду на прийом до обласного начальства своє особисте питання вирішувати.
Вгледівши вільне місце, молодиця скинула плаща і підійшла до водія по квиточок. Коли шофер глянув на неї, то, ледь стримуючи сміх, лише зумів промовити:
– Я бачу, пані, що ви на всі сто підготувалися до прийому.
– А ви звідки знаєте? – не розуміючи грайливого тону, роздратовано перепитала жінка.
– Мабуть, щоб пришвидшити вирішення особистих питань, ви й вдягнулися відповідно, – знову стримуючих сміх, водій уважно зміряв пасажирку поглядом з ніг до пояса.
Після цих слів почувся сміх уже й серед пасажирів. Лише тепер жінка зрозуміла, що щось все-таки не так. Поглянула на себе, й обімліла –поспіхом збираючись, вона забула вдягнути спідницю. Молодиця прожогом вискочила із салону під дружній регіт пасажирів. Чекати ділову жіночку вже не було сенсу, й автобус вирушив до Рівного без неї.
Галина КУРСИК,
Демидівський район,
Рівненська область
| Comments: |
