Мініатюрна вчителька навчає петриківському розпису… у себе вдома
Доля зіграла з Любою Мельник із села Домашів Ківерцівського району на Волині злий жарт. Вроджений дефект, 11 операцій – й інвалідність першої групи… Та щира привітна усмішка цієї тендітної жіночки ховає той страшний біль, який доводиться переборювати щодня, щогодини. Відразу задумуєшся над істиною: життя постійно перевіряє нас на міцність. І головне у будь-якій ситуації, навіть такій, здавалося б, безвихідній – не впадати у відчай, не замикатися у собі.
Увесь день вистоює на ногах
– Коли ти не така, як усі, коли навколо – порожнеча, самотність, важко себе опанувати, взяти в руки, – зізнається наша героїня пані Люба. – Відділеність від світу інколи дуже засмучує: нема з ким порадитися, обговорити плани. А їх у мене чимало.
Свого часу Любов Федорівна заочно закінчила курси петриківського розпису. Це заняття повернуло їй віру в себе, вирвало з безнадії, подарувало багато друзів, навіть учнів. Сьогодні вона готова допомогти усім, хто потребує такої підтримки – мріє навчати декоративному розпису таких же обділених природою, але на-ділених талантом людей.
Людмила Федорівна пригадує, як сама наполегливо вчилася. Вишукувала у бібліотеках потрібну літературу, робила замальовки, потім переносила орнаменти на дерево. Ніби й не надто складна робота, але дуже делікатна, потребує багато терпіння, усидливості. А жінка й на хвилинку присісти не може – через ускладнення, які дала хвороба, змушена увесь день трудитися на ногах!
Але хвороба – не тема нашої розмови. Пані Людмила не з тих, хто нарікає, вона не здається на поталу обставинам. Разом з нею до мене усміхаються дивовижні квіти та птахи з її робіт, наче ось-ось випурхнуть з дошок й гайнуть у садок чи город. Традиційні для петриківського розпису золотаво-червоні тони тут підкреслені волошково-синім. “Це колір волинського льону”, – зауважує майстриня.
Веранда – улюблене місце, де любить створювати композиції майбутніх робіт Людмила. Особливо весною, коли навколо буяє зелень, усе квітне та дивовижно пахне. Мимоволі рука тягнеться до пензлика. Але жінка спершу готує до роботи дошку – грунтує її клеєм, наполовину розведеним водою, і лакує. Коли добре висохне – береться за змішування кольорів. Працює пані Людмила художнім гуашем. Але щоб з часом візерунок не втратив форму – не осипався, не стерся – додає у фарби клей. І вже за півгодини на дошці оживають квіти.
Найцінніший «інструмент» – котик Пензлик
Розглядаю витончені орнаменти.
– І як Вам вдається наносити такі мініатюрні деталі? Мабуть, пензлика маєте якогось особливого? – випитую.
– О, так. Ось він – лежить на дивані.
Я відразу не втямила, куди мені дивитися. Окрім котика, який зручно собі вмостився на м’якенькому дивані й мружився від задоволення під променями сонечка, що заглядало крізь шибку, нічого не бачила. Тоді Людмила Федорівна пояснила:
– Це і є мій “інструмент” – котик на ім’я Пензлик. З його ніжної шерсті й майструю пензлики для найделікатніших мазочків. Правда, маю пензлики й з білочки, але вони значно грубші в роботі, тож ними наношу об’ємніші деталі. Грона калини, ягоди і деякі квіти розмальовую пальцем. З цим проблем нема. А от з матеріалом… Ось тут я повністю залежна. Бо нема дошки – нема і творчості. А спеціально заготовляти деревину далеко не кожен столяр хоче.
Коли у місцевій школі побачили розписані дошки пані Людмили (а це і стільнички, і ложки, і скриньки, і підноси), запропонували майстрині… роботу. Як вона переживала, коли вперше до її хати завітали на урок учні. Боялася, чи зможе вона, така маленька й тихенька, втихомирити галасливих старшокласників. А вийшло навпаки – вони сиділи з розкритими ротами, вслуховуючись у кожне слово такої особливої вчительки.
Тепер за плечима Людмили Мельник чималий стаж, є й всеукраїнські нагороди. Але поки лише мрією залишається бажання прислужитися не тільки здоровим дітям, а й людям з обмеженими можливостями, які люблять малювати й теж хотіли б самовиразитися. Обіцяє відповісти на кожен такий лист, навіть провести заочний курс навчання, адже сама подібним чином опановувала петриківський розпис.
Домашня адреса Любові Мельник: вул. Лісова, 12, село Домашів, Ківерцівський район, Волинська область.
Наталія КРАВЧУК,
Волинська область
Фото автора
ДЛЯ ДОВІДКИ: Петриківський розпис – різновид декоративно-прикладного мистецтва. Назва походить від поселення Петриківки (нині Дніпропетровська область). Цій самобутній техніці розпису, яка зародилася у XVI столітті, аналогів нема.
| Comments: |
