«Діло не в землі і не в людях. Бувають ніякі керівники»
Микола ДІДЕНКО
«На чиновницьку службу прийшов небідним чоловіком»
Родом Микола Діденко з Черкаської області, із села Лукашівка. Досягненням, поглядам, переконанням насамперед завдячує своєму батькові, полковнику у відставці, який мав базову вищу військову освіту, вчителю з 33-річним стажем.
Микола Федорович закінчив школу із золотою медаллю, потім навчався на радіотехнічному факультеті Київського державного університету. Тридцять трудових років пройшли на заводах військово-промислового комплексу в місті Боярка і Тетієв, що на Київщині. Починав з рядового інженера, а на посаду голови райдержадміністрації призначили, коли він був директором із маркетингу і виробництва, маючи неабиякий професійний досвід у бізнесових справах. «Я прийшов на чиновницьку службу небідним чоловіком, і тому мені державні гроші непотрібні», – зауважив при розмові. До речі, службового авто і водія він не має, свій джип водить сам. За весь час спілкування голова жодним словом не обхаяв попередню владу, відмітивши, що «вона зробила міцний фундамент, тому ми змогли так швидко розбудуватися». А ще наголосив: «Тим успіхам, яких досягли, завдячую усій команді». І тут теж варто відзначити, що, прийшовши головувати у район, Микола Федорович залишив чимало працівників із минулої команди.
– Ті, хто не відповідав таким принципам, як порядність, патріотизм, професійність, мусили шукати іншу роботу. Хто хоче і вміє працювати – залишились у моїй команді, – такі підходи до своїх пра-цівників Микола Федорович зберіг і дотепер.
Думаю, про успіхи району, а отже й команди, можна судити з конкретних фактів. Якщо заборгованість по зарплаті у 2004 році становила 571 тисячу гривень, то у 2006 не було вже жодної копійки. Середньомісячна платня 2005 року – 941 гривня, 2006 – 1220, а 2007 – 1488 гривень. На оздоровлення дітей у 2005 році залучено 380 тисяч гривень, а у 2006 – 1 мільйон 900 тисяч. Загальний обсяг іноземних інвестицій в економіку району в 2004 році становив 2 мільйони доларів, у 2005 – п’ять, а у 2006 – 84,3 мільйона доларів! І все це завдяки тому, що тут немає «відкатів» і «деребану» ресурсів як фінасових, так і природних.
«Інвесторів треба на руках носити»
Працюючи у бізнесі, він прийшов до висновку, що без інвестицій зрушити українську економіку буде неможливо. Недарма його коронна фраза: «Інвесторів треба на руках носити». Отож, прийшовши у команді Ющенка до влади (з 1989 року перебуває у Народному русі України), акцент зробив саме на цьому і не помилився, що видно з тих досягнень, які побачили у районі. Відразу зазначу: Броварський відрізняється від інших навіть порядком на дорогах.
Микола Федорович (а він добре знає англійську мову) і його заступники самі вирушають за кордон і шукають інвесторів.
– Перші спроби інвестицій робив ще 1994 року, але безуспішно – було високе ПДВ, – викладає своє бачення щодо інвестицій броварський районний голова. – Іноземці ніяк не могли зачепитися на наших колишніх совкових ринках. Вся справа у нашому мисленні і безкультур’ї. Але поїздки до Європи, де я вже побував багато разів, дали свої результати. Я перейшов з азійської до європейської ментальності. Тепер у Чехії на одного жителя 4600 доларів інвестицій, у нашому районі – 4836. І якщо бюджет 2004 року – 40 мільйонів гривень, 2006 – 84 мільйони, то 2007 – 120 мільйонів гривень. Ми довели на практиці, що при Кучмі розкрадався не один, а два бюджети! Ми не «доїмо» бізнес, не пресингуємо його, а ведемо чесну гру. Наголошую: бізнес не надає нам ніякої благодійної допомоги, а – позичку. Як я переконую іноземних інвесторів і що їм обіцяю? Коли справа доходить до горизонтального та вертикального планування території, треба мільйони тонн піску, щоб вийти на рівень дороги, а це європейська норма – будувати підприємства на рівні доріг. Краще один раз засипати необхідну територію піском і на рівні дороги щось побудувати, але скільки потім можна зекономити на пальному. Завозити пісок з Києва треба за ціною 34 гривні за тонну і ще витрачати гроші на пальне, а ми віддаємо по 18 гривень за тонну. Це і є подарунок від нашої влади. А нам на таких умовах теж вигідно продавати, тому що Десну треба чистити – за рік наноситься мільйон тонн піску. Ще ми переконуємо інвестора, що у нас найсприятливіші умови для бізнесу і правила гри незалежно від політичної ситуації не міняються. Ми встановили норму: перераховуєте 100 тисяч гривень з виділеного гектара землі у створений фонд «Відродження», й офіційно вас будуть вилизувати так, як це роблять у німецьких магазинах. Будь-які непорозуміння – і ми все вирішуємо самі. Я тоді відразу кажу тим, хто хоче покерувати бізнесом: «Дядьку, не видумляйте, таких законів у Броварському районі нема. Мені не треба вашої помочі, не заважайте нашому бізнесу». Або: «Пане міністре, попробую виконати вашу пропозицію, але прохання не телефонувати мені ні по десятці, ні по звичайному, ні по жодному іншому телефону, бо доведу Президенту, що ви – шкідник, і вас знімуть». Я їх не боюся – вони міняються через кожних півроку. Кажу про це і чую: «Нєт, я надолго». А я відповідаю: «Не надовго, бо державна мова – українська». Зварич теж хотів мене повчати, я сказав йому все, що думаю про його тестя, і тепер він обходить мене десятою дорогою. Людей треба ставити на своє місце. Два роки тому у Броварському районі створили фонд «Відродження». Надходження у цей фонд у 2005 році становили півтора мільйона гривень, а у 2007 році передбачається більше 15 мільйонів гривень! За останні два роки лише в районний спорт вкладено майже 2 мільйони гривень позабюджетних коштів.
– Миколо Федоровичу, прочитають про Вас інші господарники і з докором можуть закинути: «Розумний керувати під Києвом. Попробував би тут, на наших поліських землях...»
– П’ять років тут відпрацюю і готовий провести експеримент – прийти до вас, але зі своєю командою. Справа в тому, що можете взяти показники по Броварському району, які були три роки тому. Тоді район був на 25 місці. Сьогодні по бюджету – на четвертому місці, медицині – на третьому, народжуваності – на другому, інвестиціях – на першому в Україні. Діло не в землі і не в людях. Бувають ніякі керівники. Справу мають робити професіонали, патріоти й порядні люди.
Познайомившись з Миколою Діденком ближче, зрозуміла, що його слова «Я свято вірю у Господа Бога. Бог все бачить» – не буденна фраза, а те, що допомагає йому у житті. Де є страх Божий, там менше місця для гріхів...
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Київська область
| Comments: |
