Приклалася до хреста і зцілилася
Підпис відсутній
Виросла у сім’ї атеїстів
Галина була єдиною донькою в сім’ї. Скільки не просила вона в дитинстві маму і тата підкинути у їхній город з капустою братика чи сестричку, але ті так і не наважилися на другу дитину. Мама очолювала сільську раду кілька скликань, тато працював у школі. Мала Галка тільки й бачила вечорами на столі то учнівські зошити, то якісь протоколи… Найбільше її вихованням займалася бабуся Марфа. Вона співала дитині колисанок, водила дівчинку на вечорниці до подруг, майже щонеділі – у церкву за кілька кілометрів (бо у їхньому селі на цвинтарі була лише капличка). Батьки-комуністи реагували на це негативно, казали мамі-бабі, що то все пережитки минулого. Однак стара Марфа не з тих, хто піддається на такі базікання:
– Що ви бачили, дітки… – все казала. – Молитва нашу родину завжди рятувала: і коли хата ледь не згоріла, і коли в роки війни німці до моєї скроні дуло автомата приставляли, звинувачуючи, що до нас ходять партизани. Але ж живою зосталася, бо Ісусову молитву читала…
Тому Галинка вже змалку знала всі молитви, які проказувала вечорами бабця. Прожила вона 85 літ. Тепер, коли в Галини вже своя сім’я є, вона думає, що її люба бабуся прожила б ще більше, якби не батьки… Вони були атеїстами. Коли почалося масове руйнування церков, то не обминуло їхнього села.
…Вантажне авто приїхало до кладовища зранку. Відкрили капличку, куди увійшла головиха разом з іншими “активістами” і стала недбало знімати зі стін ікони. Жінка хотіла навіть зайти у вівтар, однак хтось її таки стримав. Хоругви, образи, інше церковне начиння вкинули в машину і вивезли у невідомому напрямку. Селом вмить розлетілося: сільський голова вивезла з каплички все. Баба Марфа після цього дуже переживала, замкнулась в собі і через півроку спокійно відійшла в інший світ. А люди все говорили: “Ох, не минеться председательці ота її вольность, ще й на дитині, не доведи Господи, відіб’ється... І таки не минулася. Бо сільська начальниця тяжко захворіла. Якось зненацька у своєму кабінеті втратила свідомість. Згодом це повторилося. Почалися довгі дні у лікарнях. Спеціалісти виявили у мозку жінки злоякісну пухлину. Вмирала головиха в муках. Її чоловік не міг змиритися з втратою – і запив. Небагато він пережив свою жінку. Через три місяці після кончини дружини його знайшли в калюжі неподалік від будинку мертвим.
Померлі батьки у сні просили їсти
Галинку, яка закінчувала 11-й клас, забрала тітка. Згорьовану дівчину рятувало тільки те, що вона кожної неділі ходила в церкву. Після закінчення школи Галина стала студенткою, вирішила здобути спеціальність економіста. Вчилася на “відмінно”, весь час проводила в бібліотеках. До церкви ходила менше. Додому також приїжджала рідко (хіба на великі свята до тітки). Коли закінчила вуз, то повернулася в село працювати в колгоспі економістом. Вийшла заміж, народила двох діток. Ніби все було нормально… Якби не ці сни, які почали їй снитися ледь не кожного тижня. Причому одні і ті ж. Вона бачила, як по воді пливе човен, у якому – її покійні батьки, виснажені, стурбовані. Вони кличуть доньку, простягають до неї руки, просять їсти. А той човен ніяк не може пристати до берега. Галина після таких снів довго молилася перед образами, але нічого не допомагало. Поділилася своїми переживаннями з тіткою. Та, подумавши, відповіла:
– Нагрішили вони багато, тож за їхні душі мало хто молиться… Після Пасхи буде поминальна неділя, то треба попросити всіх родичів, щоб пом’янули твоїх батьків у церкві на службі. І обов’язково, щоб була безкровна жертва: чи хліб, чи коливо. Можливо, хтось проситиме милостиню – треба і бідним пожертвувати.
…Після поминальної неділі батьки Галини знову прийшли до неї у сні. Все казали: “Ми не померли, ми живі. І нам нічого не болить… Ми так наїлися, все таке смачне було…” Молода жінка зрозуміла, що Бог почув молитви родини, стала частіше приходити до могил батьків, довго просиджуючи біля них вечорами. Десь з високих дерев обзивалась пташка, а Галина вдивлялася у горбок, під яким спочивали дорогі її серцю люди. А потім піднімала голову до неба і молилася. Коли геть темніло, вона прикладалася устами до старого хреста, трохи трухлявого, але від якого віяло теплом. Одного разу, коли виходила за ворота, зустріла сусідку, яка спитала:
– А не боїшся увечері сюди приходити? До померлих?
– Більше шкоди часом живі приносять, аніж померлі, – відповіла спокійно.
Благала про здоров’я при місяці на… кладовищі
Коли по селах почали відкривати церкви, вирішила громада і в Галиному селі капличку відновити. Зібрали гроші, знову купили хоругви, образи. Галина, яка прийшла на сільські сходи, не могла підвести очей і глянути на односельчан, бо відчувала, що вони поглядають на неї – кожен знав, що саме її мати дозволила спустошити капличку. Тому, не вагаючись, жінка на відбудову дала найбільше коштів, а згодом ще й з монастиря привезла ікони, панікадило. Її благородний вчинок односельці оцінили. І дуже вже жалкували за Галкою, коли вона захворіла.
Від почутого вона ледь не втратила свідомість. Рак... За що, чому, чим я завинила? – не давали спокою думки. Згодом на півроку Галина зникла із села. Всі казали, що вона десь лікується. Інші були переконані, що жінка у монастирі в сусідній області. На всі запитання сусідів, де ж Галя, чоловік тільки відмахувався і відмовчувався. А згодом вона з’явилася в селі перед самою Пасхою. Схудла і якась безкровна на лиці. Привела в порядок дім і знову стала ходити на кладовище. Всі казали, що, мабуть, вона таки змирилася з вироком і вже… доживає віку.
А їй знову почали снитися батьки. Тільки тепер вони, простягаючи до неї руки, казали:
– Іди до нас, нам сумно без тебе. Подай нам руку, он там річка, місток, не бійся, ми переведемо тебе через нього…
Галина прокидалася в холодному поту. Вирішила піти до тітки. Як і кілька років тому, вони знову зателефонували до родичів і у поминальну неділю після Пасхи в багатьох церквах знову помолилися за упокій її батьків. Після служби Галина приймала вдома гостей, а ввечері знову пішла на… кладовище, де дала волю сльозам. Стала на коліна перед могилами батьків і благала їх… помолитися за її душу, щоб залишив її Господь на землі, щоб могла з чоловіком поставити на ноги своїх дітей. А потім підійшла до старого височезного хреста і обхопила його руками. Що творилося в її душі, відомо тільки Небу. Скільки ось так стояла, і сама не пам’ятає. Вона плакала-ридала, і байдуже їй було, чи чує хтось ці схлипування. Коли підвела голову, високо в небі виблискували зорі, а на душі стало так легко, добре, що вона вперше за довгі місяці усміхнулася.
…Минуло п’ять літ. А Галина живе і радіє життю, як і колись, весела, щира, знову ходить на роботу. Хвороба відступила. Всі кажуть, що то якесь диво сталося, а молода жінка тепер переконана, що чудеса можуть траплятися і ввечері на кладовищі біля старого хреста, якщо щиро молитися.
Маргарита ІВАНОВСЬКА,
Рівненська область
| Comments: |
