За всіх, кого хрестив і хоронив, митрополит Ніфонт молиться й донині
До Свято-Троїцького храму в Рудку-Козинську з’їхалося багато священиків, щоб привітати свого духовного наставника
Що побачив ієромонах Ніфонт, коли його направили після закінчення духовної академії настоятелем у Свято-Троїцьку церкву Рудки-Козинської? Гарний, але занедбаний храм.
– Тут було все, що потрібно для річного богослужіння, чим я дуже тішився, але храм був аварійним. Та це не лякало, як і занедбана церковна хатина, – пригадує митрополит Ніфонт своє служіння у Рудці-Козинській. – Мене спочатку прихистив староста, а згодом, дещо підлатавши будиночок, переселився туди. Тоді я всім почав дошкуляти, що потрібно зводити новий дім. Дали дозвіл, тож під приводом бу-дівництва оселі, ми стали звозити соснові бруси, дубові підвали. І коли весь матеріал був зібраний, я сказав, що хата почекає, а потрібно ремонтувати храм. У 1979 році ми зробили капітальний ремонт церкви: замінили гнилі підвали, відновили пошкоджений купол, скріпивши всі вісім стін, провели внутрішні роботи у храмі, потім розписали його, позолотили іконостас, кіот, гроб Господній та ікону Воскресіння Господнього. Зробили новий футляр на престол. І тільки згодом почали будувати хату для священика. Зробили її трохи вищу і ширшу. Однак уповноважений з питань релігії змусив нас обрізати нову хату, тобто зробити її такою ж, як була стара. Крім того, руденські комуністи написали тоді ще й скаргу у Київ, мовляв, монаху будують хату. Приїхала комісія. Подивилися, як я живу (на той час я поселився в… хліві). Перевіряючі переконалися, що будую її не для себе, а для того, хто прийде після мене, що це хата громади, віруючих дванадцяти сіл (бо тоді до Руденського приходу входили навколишні села). Ми довго розмовляли з приїжджими, порозумілися, і я тут залишився.
За час служіння у Свято-Троїцькому храмі ієромонах Ніфонт провів у хату і церкву опалення, зробив благоустрій території. А у 1989 році люди разом зі своїм духовним наставником заходилися, як вони самі казали, будувати “монахову дорогу” до церкви, адже пройти до храму в негоду було неможливо. Зібрали гроші – і вистелили шлях. Всі тринадцять років, які провів ієромонах Ніфонт в Рудці-Козинській, пройшли в молитві й трудах. До цього села люди їхали звідусіль: з Білорусі й Буковини, Рівненщини та волинського Полісся. Багатьох з них (а всього 43 хлопців та дівчат) ієромонах Ніфонт благословив на служіння Богові саме у Свято-Троїцькому храмі. Багато хто з них минулої суботи поспішив до свого духовного наставника у Рудку-Козинську, де митрополит служив божественну літургію та подячний молебінь.
– Ті хлопці, яких я рекомендував у семінарії, тепер вже намісники монастирів, ректори духовних шкіл, благочинні, настоятелі храмів. Скажімо, отець Нафанаїл – ректор Почаївської духовної семінарії, отець Гедеон – начальник П’ятницького подвір’я Троїце-Сергієвої лаври у Сергієвому посаді, отець Віктор – секретар Криворізького єпископа, отець Олександр – благочинний Червоноармійського району на Донеччині, отець Стефан – благочинний Камінь-Каширської округи, отець Геннадій служить поблизу Бреста, отець Євгеній з Тверської області (Росія) приїжджав до нас ще лікарем, тепер – священик… Пам’ятаю їх усіх… – продовжує митрополит. – Я радий, що Господь всіх привів у суботу в храм і ми разом з віруючими помолилися. За цих 13 років у Рудці-Козинській я і хрестив, і вінчав, і хоронив людей. Приємно було сповідати перед Пасхою стареньких немічних людей вдома (вони завжди так раділи…)
У 1990 році ієромонаха Ніфонта висвячено на єпископа, і він очолив Хмельницьку єпархію.
– А коли у Луцьку забрали кафедральний собор, мене священний синод перевів до Луцька. Ось так 15 років я служу нашому місту, де ми маємо нині 20 общин. Кожного недільного дня тут звершуються літургії, де люди моляться, спо-відаються і причащаються. Наприклад, лише минулої неділі у храмі Всіх святих землі Волинської спо-відалося до двох тисяч людей, – каже владика. – А це свідчить лише про те, що люди прагнуть миру, злагоди, вони люблять Бога, церкву, хочуть зберегти єдність віри.
– Чи триває зв’язок з Рудкою-Козинською зараз, адже ви служили там 30 літ тому?
– Так. У мене є знайомі, з якими я спілкуюся. Буває, що приїжджаю сюди і звершую літургії. Приємно, що збудували храми у селах Любче, Переспа та Кременець, котрі колись входили до рудко-козинського приходу. Зв’язок підтримується із селом ще й таким чином: за здоров’я всіх, кого у цій церкві я хрестив, поіменно молюся, а кого похоронив (а це 774 душі) – поминаю на кожній службі, як рідних своїх. Бо ж найголовніше, що нас з’єднує – це молитва. Багато руденців приїжджають до Луцька на богослужіння у наші храми і до мене особисто за духовною порадою. Допоки будемо живі, пам’ятатимемо один про одного.
Марія ДУБУК,
м. Луцьк
| Comments: |
