Ковельщиною керують жінки
Вісім начальниць-аграрників успішно керують на Ковельщині
Називають Матір’ю Терезою
Ми познайомилися з усіма жінками-керівниками. Ділові, веселі, привітні, вони не тільки керують своїми колективами, але й цікавляться, чим живуть їхні села, самі утримують вдома чималі підсобні господарства, сіють і садять овочі. Заступник голови райдержадміністрації, начальник управління агропромислового розвитку Людмила Паровенко в управлінні працює з 1996 року, керівну посаду обіймає тільки з минулого.
– В районі є 12 племзаводів та господарств, які займаються вирощуванням м’ясної породи худоби, – каже вона. – З кожним роком збільшується поголів’я свиней. Хоч зібрати врожай без втрат не вдалося, адже на жнивах 40 днів дощило, та всі жінки-керівники прагнуть вчасно і зорати поля, і засіяти. З ними працювати легко, бо підтримують і розуміють мене.
Заступник начальника управління Ярослава Боць переконана, що жінки більш старанні, виробничі показники у їхніх господарствах не гірші, ніж там, де керують чоловіки.
– А якщо врахувати, що всі мають вдома господарство, поки на роботу – доять корів, готують їсти... – каже Ярослава Іванівна. – Навіть я особисто вдома сію кілька соток цукрових буряків і щороку здаю їх до 10 тонн. І діти, і чоловік – всі на землі працюємо, бо ми до того звикли.
Клавдію Хміль з Поворська, яка керує СТзОВ “Колос”, очолити господарство попросили люди. У 1983 році вона разом з чоловіком Василем Івановичем після закінчення вузу приїхали у своє рідне село агрономами. Три роки тому її чоловіка не стало, він помер від інфаркту просто на полі, пропрацювавши керівником 13 літ.
– Я на той час працювала землевпорядником, але достеменно знала про всі проблеми в колективі, бо чоловік завжди зі мною радився, – зі сльозами на очах розповідає Клавдія Петрівна. – Тому люди попросили мене продовжити його справу. Я погодилася, бо все це мені було близьке. Отак і працюю третій рік директором товариства. У мене хороші спеціалісти, які відпрацювали по тридцять років у господарстві. Всім, чого ми досягли, завдячую тільки колективу. На сьогодні утримуємо 1418 голів худоби, підприємство не збиткове, по надоях молока у передовиках ходимо. Торік реалізували 123 тонни м’яса, 536 тонн молока.
Діти Клавдії Хміль живуть окремо, вона мешкає в хаті сама. Спозаранку йде на роботу і пізно ввечері приходить. Саме робота додає сил, щоб жити. Її у селі називають Матір’ю Терезою, бо жінка завжди чуйна до людських бід, не відмовляє односельчанам, коли їм потрібно чи городи поорати, чи сіно зібрати.
Танцювала на Новий рік до четвертої ранку
Про Поліну Климчук, директора СТзОВ “Заповіт”, наша газета вже писала минулого року.
– За 2006 ми спрацювали добре: збільшено надій на корову і виробництво м’яса, програли тільки через погодні умови у виробництві зерна. Але навіть коли є труднощі, колектив працює, а це 130 людей. Можливо, мені стільки й не треба працюючих, але мені їх всіх шкода. Бо втратити людині роботу на селі означає крах. Часто це трапляється з чоловіками. Чого гріха таїти – в селах багато хто спився.
Тому так старанно керівник допомагає і школі, і місцевому будинку культури. Перед Новим роком купила Поліна Іванівна для клубу два музичні центри, щоб молодь мала де проводити дозвілля. І навіть сама у Новорічну ніч витанцьовувала там до четвертої години ранку.
– І мені тих грошей, які я вкладаю в село, не шкода. Бо то для людей, – каже жінка.
Орден княгині Ольги Поліна Климчук отримала у 2000 році. Цю нагороду, вважає, заслужила завдяки колективу, який зберіг підприємство.
Такою ж відзнакою нагороджена і Валерія Яромчук, директор СТзОВ “Дружба”. До селянської праці привчена змалку, адже виросла в сім’ї колгоспників. Як сама каже, пройшла шлях від вагаря до керівника. І у сільському господарстві вже 27 літ. Сім років тому очолила новостворене товариство, куди входять села Брюховичі та Нужель. На роботу в сусіднє, за п’ять кілометрів, село добирається з Голоб на авто. Послугами водія користується рідко, бо й сама полюбляє сідати за кермо.
– За роки керівництва поголів’я худоби з 800 збільшилося до 1300, ми ні перед ким не маємо боргів і, сподіваюся, не матимемо. Зарплату виплачуємо працівникам двічі в місяць, – каже Валерія Адамівна. – Колектив молодий, до 45 років. Як живемо? Відмовилась від короткотермінових кредитів, будемо брати тільки довготермінові. Придбали два нові комбайни, три сівалки, рулонний прес. Працюємо тільки на комбікормах. Поліпшуємо племінне стадо. Сьогодні в середньому в колективі зарплата становить понад 400 гривень. Думаю, дай зараз в селі заробіток 600 гривень – будуть люди працювати. Якби ще під гарантовані проценти держава надавала кредити, і хоча б на п’ять років, а не на три, як зараз, то жити можна. І ще: я переконана, що виживуть тільки крупнотоварні виробництва.
У селі Сільце два господарства. Одне з них – СТзОВ “Вежа” – очолює Тетяна Зінчук. Товариство засноване у 2003 році на базі господарства “Іскра” на орендованих земельних і майнових паях. Працювала Тетяна Василівна землевпорядником у ковельському земельному відділі, однак люди попросили її очолити “Вежу”. І вона погодилась. За ці чотири роки з 230 гектарів землі площу збільшили до 505, на фермах вже мукає 310 голів худоби (на початку було всього 186). Керівник працює з молодим колективом.
– Приємно, що у нас трудяться цілі династії, – каже Тетяна Василівна. – А це і водії, і доярки.
– А як сім’я поставилась до Вашої керівної посади?
– Спочатку чоловік був проти мого директорства, але потім погодився.
Надалі Тетяна Зінчук планує розвивати м’ясне тваринництво, оскільки є багато природних випасів, робить акцент і на свинарстві.
– А взагалі, аграрний сектор – то важка ноша. Моя мама працювала 32 роки дояркою, тому я знаю сільську працю. Вдома зранку зачиняю ворота, і хати не бачу до самого вечора: все проблеми, проблеми, проблеми… А ще ж вдома і корова, і свині, і качки, і кролі. Клопотів не бракує, але ми з ними справляємося…
Служби, без яких село не може обійтися
Біля Ковеля розташоване ще одне товариство, яке працює спільно із сільгосппідприємствами. Це – СТзОВ “Ковельплемсервіс”. Керує ним Євгенія Чернецька.
– Це специфічне підприємство, і займається воно штучним осіменінням тварин всіх видів, включаючи й свиноматок. Обслуговуємо ми вісім районів зони Полісся, – розповідає Євгенія Матвіївна. – Що це дає? Не розносяться хвороби, набагато вища плідність тварин, можна розвести хороші породи свиней та худоби.
Коли помер чоловік Євгенії Матвіївни, вона вирішила змінити місце проживання (до цього працювала провідним спеціалістом в обласному племпідприємстві у Рокинях). Тому, незважаючи на те, що там немає житла, переїхала минулого року в Ковель, де їй запропонували посаду виконавчого директора “Ковельплемсервісу”.
Начальник управління ветеринарної медицини Ковельського району Ольга Товстига все життя у ветеринарії. Починала працювати ветлікарем в колгоспі, згодом – у ветеринарній лабораторії, і вже чотири роки очолює управління. У районі до 30 тисяч голів ВРХ, а якщо додати ще й свиней, коней, то роботи колективу вистачає.
– Це при тому, що кількість кадрів в управлінні ми збільшити не можемо. У Ковельському районі працює стільки ж людей, як і в Шацькому (де набагато менше тварин). Але ми тримаємося. Ситуація з хворобами контрольована, от тільки були випадки сказу серед диких тварин. Всій птиці в районі (а це десятки тисяч) зроблено щеплення, тож ми щодо пташиного грипу спокійні. Тут наші працівники добряче попрацювали. Мене тільки одна проблема зараз непокоїть – молодь не хоче працювати у ветеринарії. Із 20 молодих дівчат та хлопців, котрі проходять у нас практику, в районі залишається один. Невисока заробітна плата і відповідальність відлякує молодь. Але така вже наша служба.
За 2006 рік ковельське управління ветеринарної медицини увійшло до трійки кращих в області. Ольга Товстига відзначена медаллю “Знак пошани”. Самі ж жінки вважають, що успіху вони досягли завдяки своїм колективам. Але чи працювали б вони так злагоджено, якби не шанували свого керівника. Адже неспроста Клавдію Хміль називають Матір’ю Терезою, а про Поліну Клімчук кажуть “наша Поліна”…
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
