Село, в якому жив Ленін і на тракторі працював Левітан
Хоцунське болото
Чи врятують рідкісну очеретянку прудку?
Кілька літніх селянок, котрих зустрів у селі, поцікавились, чи я часом не з районного начальства і чи не знаю, коли їм будуть виплачувати компенсацію за завдані збитки внаслідок торішнього підтоплення. Хоцунь, як не дивно, опинився в числі населених пунктів, які не дуже постраждали від торішньої водної стихії. Цим дивом, за словами хоцунців, стала дамба, яку районні меліоратори почали зводити довкола села минулого року. Однак вищезгадані водозахисні заходи біля села хоч і врятували певною мірою врожай картоплі та деякі оселі від підтоплення, все ж мають й інший бік. Річ у тім, що дізнавшись про будівництво дамби на Любешівщині, на адресу різноманітних владних інстанцій надійшли численні звернення від громадських природоохоронних організацій нашої держави, а також з Росії та Молдови зі стурбованістю щодо повної втрати цінних територій заплави у верхів’ї Прип’яті. “Особливо непокоять можливе нанесення збитків одному з не багатьох, що збереглися у світі, місць гніздування очеретянки прудкої – вкрай рідкісного виду птахів, який перебуває під загрозою зникнення”, – наголошується у листі до Прем’єр-міністра Віктора Януковича. Отже, виходить, рятуємо одне, а губимо інше? Заслуговує на увагу і коментар з цього приводу державного інспектора екобезпеки в районі Валерія Денисюка: “Рятувати селянські городи чи 5-10 садиб від підтоплення за допомогою дамби – питання суперечливе. Дешевше було б ці садиби переселити в безпечніше місце”.
Гонорові нащадки київських рибалок
Два роки тому Хоцунь відзначив 450 років від дня свого заснування, себто першої писемної згадки в історичних хроніках. Але заснували його, ясна річ, не китайці (де б їм тут узятися), і “китайська” на “перший слух” назва села є зовсім не китайською. Серед хоцунців побутує дві легенди щодо її походження: “давньоруська” і “козацька”. Згідно з першою, два рибалки зі стольного града Києва – Хоц і Цунь, шукаючи кращих рибних місць, дісталися спочатку Дніпром, а потім Прип’яттю сюди, в дрімучі поліські хащі, й заснували рибальське поселення.
Друга ж легенда також розповідає про двох засновників, але вже козаків: один прибився з Хотина, а його товариш – з Корця (містечко у Рівненській області). На честь першого і було названо село, пам’ять же про другого також залишилася: половина мешканців села носять прізвище Корець. Яка з цих легенд правдивіша? Якщо судити зі своєрідних особливостей вдачі хоцунців, то шальки терезів схиляються до другої. За легендою, той корецький предок був дуже завзятим, непоступливим і гоноровим хлопом. Тому хоцунці також славляться на Любешівщині амбітністю, завше мають щось своє, як-то кажуть, у носі. Наприклад, історія з Національним парком. Як відомо, нині на території Любешівського району діє регіональний ландшафтний парк “Прип’ять – Стохід”, який охоплює землі майже десятка населених пунктів, розташованих на берегах цих річок, у тому числі й Хоцуня. Природа по-ліських заплав унікальна, сюди часто приїжджають різноманітні вчені: досліджують тваринний і рослинний світ, чимало представників якого занесено до Червоної книги України. Їхньою “Меккою” стало болото Бровець, що неподалік села (на ньому якраз і гніздиться вищезгадана очеретянка прудка). Тому вже давно визріла думка як у науковців, так і в місцевих природолюбів підвищити статус парку. Але щоб “регіональний” став “національним”, необхідно подолати чимало проблем, зокрема добитися на це ще й дозволу місцевих громад. Усупереч усім іншим сільським радам, сесії яких дали “добро” Національному парку, депутати Хоцунської проголосували проти. Правда, згодом, “одумавшись”, рішення таки переграли на користь Національного. Проте згоди хоцунців, звичайно, не досить, потрібен ще й відповідний указ Президента. Щодо нащадків Хоца і Цуня – тут також є свій резон. В урочищі Лядина, неподалік села, виявлено стоянку стародавньої людини. Як доказ цього місцеві вчителі іноді знаходять там кам’яні знаряддя праці. Отже, півтисячі років, мабуть, усе ж таки дуже умовний вік Хоцуня. Що ж стосується імені Хоц, то воно справді було в русичів, і відшукав його на новгородській берестяній грамоті київський професор з інституту мовознавства Віктор Шульга.
У хоцунців – своя валюта
Були часи, коли хоцунська риба славилася не тільки на всю область, а й у столиці допомагала багатьом відчиняти двері ногами (тобто коли руки зайняті торбами), а отже, бага-тьох вивела в люди. Риба тоді була валютою, і хоцунці були на висоті. Тепер інші часи, іншою стала й валюта, тож риба в Прип’яті і Люб’язі знову стала просто рибою. Проте хоцунці у по-літичному та економічному житті району все ж відіграли помітну роль: із села, яке за населенням (усього півтори сотні дворів) далеко поступається багатьом іншим на Любешівщині, вийшла ціла когорта керівників районного масштабу. Так, звідти родом теперішній голова районної держадміністрації, з Хоцуня був і його попередник. Чимало хоцунців очолюють і нижчі керівні ланки. Така собі хоцунська “експансія” районних керівних посад! А якщо серйозно, то воно й не дивно, що хоцунці вибиваються у “великі люди”: свою позитивну роль відіграє амбітна “корецька” кров. “Отакі ми!” – кажуть гордовито й називають імена тих, хто досяг визнання і за межами району: науковців, юристів, лікарів. Вони пишаються, як писала місцева районка, навіть земляком-міліціонером, котрий служить у… Москві. Чому ж, також своєрідне досягнення.
Знаменитий у районі Хоцунь ще й цікавими прізвиськами, якими гострі на язик хоцунці споконвіку нарікали і нарікають своїх односельчан: Ленін, Маскаль, Левітан, Архірей, Мень – усіх не перерахувати. Зрозуміло, без додаткової “ідентифікації” в селі, де половина мешканців носять однакові прізвища, не обійтися. Але в Хоцуні чи не кожне прізвисько – це цікава історія. Ну, Ле-ніном у нас часто прозивають людей або схожих на “вождя світового пролетаріату”, або дуже розумних. Хоцунський Ілліч, кажуть, був зовні по-дібний на вождя. Але цей чоловік, на жаль, помер, тому ми залишимо його у спокої, а позна-йомимося ще з одним “двійником” відомої особи – Левітаном (не художника, а легендарного диктора Совінформбюро, котрий своїм голосом “лякав” німців під час Другої світової війни).
Хоцунського Левітана я зустрів на гостинах у приятеля. Останній так і представив мені його: “Це наш Левітан!” Той нітрохи не образився, усміхнувся, ще й головою кивнув. А коли випили по чарчині, і Левітан посміливішав, я ще раз переконався, що в Хоцуні прізвиськ марно не дають: голос, правда, не був подібний до левітанівського, зате частота, тембр, гучність, дикція – не згірше, ніж у славетного єврея.
Проте поліський самородок про дикторські лаври навіть не мріяв. Працював у колгоспі на тракторі, пас корів (коли був біля череди, навіть за кілька кілометрів од села, – усі знали, хто в цей день пасе!), нині вже на пенсії. Прикро, що такий Божий дар зачах у поліській глушині, особливо коли почуєш голоси деяких сучасних “дикторів”.
Інші прізвиська переходять до носіїв у спадок. Ось дід Архірей. Він не тільки не розгнівається, якщо до нього так звернешся, а й залюбки розповість, звідки воно в нього взялось, таке священицьке:
– Колись, ще за царя, в Хоцунь на якесь релігійне свято приїжджав справжній архієрей. Потрібно було хлопчика, щоб зустрів його з квітами. Вибрали мого батька… Відтоді й стали прозивати його Архіреєм. Від батька це прізвисько перейшло до мене, а від мене – і до моїх хлопців.
Дід Архірей – жива пам’ять Хоцуня. Його часто запрошують до школи поділитися спогадами про минуле, його розповіді використали місцеві вчителі, пишучи історію школи та села. Був дід Архірей і свідком німецького бомбардування Хоцуня влітку 43-го.
– Бомбардували село у два заходи, – розповідає дід. – За першим разом згоріла лише одна клуня в селі, хоча бомб упало достобіса. А за другим, через тиждень, було вже справжнє пекло… Від вогню та руйнації вціліло не більше семи хат… А могло б цієї трагедії і не бути, якби не один дурень, червоний партизан, котрий вистрілив з рушниці по літаках, що вже минали село.
Згоріла і хата Архіреїв. Викопали землянку, та довго не прожили в ній – погнали їх до Німеччини… Але це вже інша історія.
Микола Шмигін,
Волинська область
| Comments: |
