Підвів дядя Юра
Нічний дзвінок, як катапультою, викинув Юрія з ліжка. Телефонував з Тернополя племінник:
– Дядю, десь о четвертій годині ранку заїдемо по вас, а там до Гриньків, на Лановеччину. Вчора був мій сусід, привіз мішок риби. Каже, що її там стільки, що сама вискакує на кригу…
Сну мов не було. Юрій швидко почав збиратися. Якраз ящик і льодобур були у хаті. Він почав подумки “прикидати”: риби у ящик влізе не більше п’яти кілограмів. А куди дівати решту, адже вона сама лізе на лід? Недовго думаючи, рибалка вкинув у ящик мішок.
Племінник дотримав слова. Рівно о четвертій автівка була вже біля хати. Поки їхали, Юрій не знаходив собі місця, немов щось забув. Десь за годину були вже на місці. Навколо тиша, рипить під ногами сніг, веселкою виграє крига. І тут дядя Юра раптом згадав – пляшку взяти забув. Йому і на думку не спало, що, поспішаючи, забули взяти “зігрівальне” й товариші.
Часу на розкачування не було, отож, рибалки швидко налаштували вудки, поробили ополонки, і члени екіпажу завмерли на ящиках. Минає година, друга, а кльову немає. Хлопці “теплими” словами почали згадувати того, хто впіймав мішок риби… А холод такий, що аж зуби цокотять. Врешті здогадався племінник:
– Давайте “направимо” око, тоді точно клюне.
Всі кинулися до ящиків, а там – дзуськи: закуска є, а “зігрівального” немає.
– Я здогадувався, що таке буде, – мовив племінник. – Валентине, ти молодший, біжи до машини, у загашнику візьми “чекушку” спирту. Гадаю, нам вистачить.
Небіж вилив спирт у кухоль і подав найстаршому – дяді Юрі, розраховуючи, що той пустить його по колу. Але він, не роздумуючи, випив усе, що було у кухлі…
Поки він пив, хлопці не відривали від нього очей, чекаючи, що він зупиниться, адже їх іще троє. Та де там: дядьо Юра допив, із задоволенням крякнув і почав закушувати. Товариші ж із дрижаками дивилися на нього.
Та що вдієш, мовчки поїли без “приправи” і знову розійшлися.
Закінчувався день, пора вже додому. Підходять рибалки до місця збору, а там сидить дядя Юра на ящику і спить, аж хропе. Біля нього на льоду лежать два лящі, та такі великі, ну, як ящик. Ось і думай, виходить, риба на нюх іде.
Ростислав ЛЕНЧУК,
м. Кременець,
Тернопільська область
| Comments: |
