Американку в Україну покликала страшна хвороба
Підпис відсутній
У Штатах допомогли знайомі віруючі
Протягом останнього року Софії чомусь часто снилася Україна – невеличке прикарпатське село з бистрою річкою і старою церквою на горі. Дивувало те, що вона ж зовсім не пам’ятала України, бо виїхала у Штати ще маленькою. Її сім’я поселилася в місті Сакраменто, де було багато переселенців з України. Тож завдяки своїм братам і сестрам по вірі особливих труднощів на чужій землі не зазнали. Допомагала мамина старша сестра, яка й “пробила” дорогу до заможної Америки – вона вийшла заміж за віруючого і перетягнула туди батьків, а вони ще одну дочку – Софіїну маму.
Відразу їм виділили невелике помешкання, а згодом батько, який в Україні закінчив юридичний факультет, створив своє нотаріальне бюро. До нього потяглися клієнти, спочатку українці, а згодом й американці, бо він давав кваліфіковані послуги. Через років сім Софійчина сім’я жила вже у великому будинку з басейном, кожен мав свої авто. І Софія теж – батьків “презент”. Хоча мама була проти такого подарунка, ніби щось відчувала:
– Не треба тобі, доцю, їздити на машині, чогось тривожно мені.
Та Софія лише усміхнулась: мовляв, як вона собі уявляє життя без авто?! Це просто немислимо.
Та мама ніби у воду дивилася – через деякий час Софія з університетською подругою потрапили в аварію. На зустрічну смугу виїхала машина, колесо якої несподівано відлетіло, і водій помчав просто на них. Тоді Софія лежала у лікарні, але серйозних ушкоджень не отримала. Тож про аварію нагадував тільки шрам на руці.
Але минуло півроку, і Софію став турбувати біль у шлунку. Знайомий лікар-українець, почувши, що Софія з батьком збираються до родини в Україну, порадив:
– Багато наших їздять у санаторій в Трускавець. Чули про таке місто?
– Авжеж, – Софія усміхнулась, адже її тато був з тих місць.
Лікарський вирок в Трускавці
Вражень від Прикарпаття Софія не могла описати. І що дивувало – раз по раз вона бачила ті місцини, які приходили їй у снах: і мальовниче село, поділене гірською річкою, і старовинна церква на горі, з якої видно було навколишні села. Перший тиждень в Україні пройшов швидко – об’їхали з подарунками і татових, і маминих родичів. Софію, яка звикла до штучної американської усмішки, вражала щирість і гостинність українців. Якраз нагодилися на весілля двоюрідної сестри, де Софія з батьком були найпочеснішими гостями. Стільки наїдків та напитків і такого весілля, аж на п’ятсот душ, Софія ще ніколи не бачила.
– Дитино, та спробуй си голубців, збиваного борщу, – припрошувала батькова сестра тітка Марта. І Софія куштувала все, що бачила перед собою, танцювала, веселилася з місцевими дівчатами і хлопцями...
Наступного ранку Софії стало зле: турбував біль у шлунку, що не могла знайти собі місця – то брали млості, то дрижала від холоду. Батько неабияк занепокоївся і не міг дочекатися дня, коли відбудуть до Трускавця.
А там, в санаторії, лікар, оглянувши Софію, сказав, що обов’язково потрібне обстеження, аби призначити лікування. Поки чекали результати аналізів, вирішили з батьком поїхати на екскурсію в Карпати. Не могла ніяк надивуватися красі гірських схилів, смерековим лісам, гуцульським колибам, не могла надихатися цілющим гірським повітрям... Про Америку, що настільки різнилася з Україною, нагадували лише телефонні дзвінки від мами і нареченого Роберта.
... – Нарешті. Ви так затрималися, – в санаторії біля дверей їхньої кімнати вже чекала чимось стурбована медсестра.
– А що сталося? – поцікавився батько.
– Ну, лікар сказав, що вам ще раз треба здати аналізи, – звернулася до Софії. Відчувалося, що медсестра нервує, постійно ховаючи погляд.
Софія не на жарт занепокоїлася. Цілу ніч їй верзлися якісь видіння, а під ранок чітко побачила, ніби вона сідає в поїзд і прощально махає рукою мамі й татові, проходить у вагон і сідає поряд з покійною бабцею. Від неприємного сну прокинулася в холодному поту. “Що б це значило?” – тоді ще подумала.
...Далі Софія ніби жила в якомусь кошмарі – батько ходив пригнічений, з печальними очима, хоча постійно хотів її розвеселити. Софія розуміла, що він картав себе за те, що там, у Трускавці, вона випадково почула його розмову з лікарем.
– Можете збирати речі, тут ви лікуватися не будете, – суворо промовив лікар. – У вашої дочки рак шлунка. І що найстрашніше, помирати буде від голоду. Можливо, це наслідок аварії, про яку ви розповідали...
Після цих слів у Софії стали ватяними ноги, і вона зсунулася по стіні...
Здоров’я Софії з дня на день все погіршувалося. Біля її ліжка постійно сиділа батькова сестра – тітка Марта, і коли дівчина спала, все плакала. Одного разу від її схлипувань Софія прокинулася і важко прошепотіла:
– Не забуду ту мить, коли в літаку бачила океан і розуміла, що за ним – Україна. Тепер я знаю, чого мені так снилися ваші місця... Щоб перед смертю їх побачити. Похороніть мене в селі біля бабці...
***
– Ми так і зробили, – плачучи, закінчує мені свою розповідь тітка Марта, – поховали її біля баби. І хлопець Софійчин з Америки приїхав, і її мама. Страшно, але біля могили вона все голосила і винила в усьому чоловіка: “Це ти купив ту кляту машину”. Потім обоє поїхали в Америку і, кажуть, десь через півроку розійшлися. А це ж така доля – на батьківську землю дівчину кликала смерть...
Олена ПАВЛЮК
| Comments: |
